Українське виноробство: на денці келиху

опубликовано в журнале: AgroONE №60
3 ноября 2020 г.
Статьи Агротехнологии Українське виноробство: на денці келиху
вино

Цьогоріч героїнею меланхолійної пісні гурту «Плач Єремії» гідна стати й сама виноробна галузь. Чимало фахівців вважають цей сезон найгіршим для виноградарства та виноробства в Україні. Трішки підсолодити ситуацію можуть наміри уряду скасувати акцизний податок і акцизні марки для натуральних вин. Та чи допоможуть конаючій галузі ці «припарки»?

Недарма кажуть мудрі люди: коли тверезо поглянути на наші реалії, то дуже хочеться напитись. Та напитися гарним українським вином, можливо, буде досить складно. Для наших виноробів рік цей видався напрочуд сутужним.

По-перше, до цього прислужилася погода. На Закарпатті, наприклад, великої шкоди виноградникам завдали квітневі морози, літні холоди й дощі. На півдні традиційно дошкуляла посуха.

По-друге, свою роль відіграла пандемія з карантинними обмеженнями та подальшим зубожінням населення.

А втретє, за таких складних умов загострилися хронічні проблеми виноградарської галузі й виноробства. Але до них ми перейдемо пізніше.

Геть акцизи

А поки що спробуємо підняти келих за добрі наміри рідної влади. Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства пропонує виключити з підакцизних товарів натуральні вина без додавання спирту і не «прикрашати» їх марками акцизного податку. А також надати дозвіл використовувати малим виробництвам виноробної продукції у технологічному процесі придбані плоди, ягоди, виноград, мед. Про це йдеться в законопроєкті, опублікованому на сайті міністерства для обговорення.

На думку авторів проєкту, вельми абсурдним є той факт, що ставка акцизу для вин становить 0,01 гривню за літр, а сама акцизна марка коштує 0,19 гривень. Водночас, для товарів пивної категорії взагалі відсутня вимога нанесення акцизної марки. Також наголошується, що в країнах ЄС натуральні виноградні вина не підлягають маркуванню акцизними марками, а самі вина відносять до групи харчових продуктів, а не до алкогольних напоїв.

ЄС на мито

Євросоюз, звичайно, нам приклад. А для виноробної галузі ще й вирок. Справа в тім, що Україна з 2021 року введе нульове мито на ввезення вина з ЄС. Зараз мито на ввезення вина з ЄС становить 0,3-0,4 євро за літр. При цьому в 2020 році імпорт вина в Україну і без цього зріс на 25-30%.

За підрахунками, традиційно найбільшим постачальником вина в Україну є Італія (20,7 млн доларів). Друге місце в списку належить Франції (10,5 млн доларів), а третє – Німеччині (9,9 млн доларів).

З інших країн Україна імпортувала вина на 26,7 млн доларів. Слід гадати, що наступного року ці цифри ще зростуть – на користь нашим шановним партнерам. Оскільки Угода про асоціацію з ЄС, яка буцімто веде до процвітання виноробної галузі та економіки в цілому, фактично означає повну здачу вітчизняного ринку та українських виробників. На тверезу голову це, звичайно, складно зрозуміти – то ж європейські винороби нам допоможуть.

Принаймні, можна буде випити за упокій промислового виноробства в Україні. Як заявила директор з розвитку Української плодоовочевої асоціації (УПОА), міжнародна консультантка ФАО ООН Катерина Звєрєва, скасування мит боляче вдарить по українських виробниках. При тому, що у країні вже зараз стало невигідно утримувати виноградники. І, на думку фахівців, вітчизняні винороби критично потребують підтримки держави.

Держава дбає

Що ж, скасування акцизного оподаткування може стати маленьким, але конкретним кроком у потрібному напрямку. Також уряд розширив інструменти державної підтримки галузі виноградарства та виноробства. Принаймні, про це під час відвідин Херсонщини розповів міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко. По його словам, тепер компенсуються не тільки вартість садивного матеріалу та спорудження шпалери (як в минулому році), а й істотно розширено перелік спеціального обладнання.

Також з’явилась державна підтримка нового будівництва та реконструкції цехів первинної переробки.

По даним міністерства, обсяг коштів, які планується надати на програму розвитку цієї галузі, складає 400 млн грн – і цей обсяг буде зростати з кожним роком.

Низька культура споживання

Дуже хотілося, щоб так воно й було – і щоб це допомогло. Адже проблеми галузі накопичувалися з кожним роком і дійшли до критичної межі. Серед системних факторів, які справляють негативний вплив на ринок виноробної продукції, можна виділити декілька.

І для початку слід визнати, що Україна не є особливо винолюбною країною. Фахівці відзначають низький рівень культури споживання вина. А низький рівень купівельної спроможності громадян до того ж сприяє масовому споживанню населенням відносно дешевого пива, горілки чи кріплених вин, в кращому разі. В структурі споживання алкогольних напоїв в Україні на оковиту припадає близько 40% від загального обсягу, а на вино – лише 10.

Можна сказати, що українці поки що тяжіють до так званого північного стилю споживання алкоголю (Скандинавія, Ірландія, Росія тощо). Тобто, вживаються міцні напої – в основному по вихідних і святах – у значній кількості.

І можна спостерігати, що все більше громадян схиляються до центральноєвропейського стилю, з частим споживанням пива у достатньо невеликій кількості. Хоча споживачі пива часто не нехтують і міцним алкоголем. А от до південної культури зі вживанням одного-двох келихів натурального вина під час їжі заради здоров’я та доброго настрою, у нас не дуже звикли. Та й низький рівень маркетингового забезпечення вітчизняної виноробної продукції не сприяє довірі громадян до українських брендів.

Низька культура виробництва

Тобто, вино українського виробництва купують не дуже охоче – особливо при наявності тотальної конкуренції з боку іноземних виробників. А самим виноробам купити чи зростити вітчизняний виноград для нього теж складно.

Адже особливістю галузі є тривалий цикл виробництва основної продукції. Фахівці підкреслюють: п’ять років потрібно лише на вступ виноградник в плодоношення (при високій собівартості вирощування), два роки – на виробництво вина ординарного, а для марочних вин, шампанського і коньяків потрібно значно більше часу та ресурсів. Відтак, галузі вкрай потрібні довгострокові інвестиції, а залучити їх, за нинішньої ситуації на ринку, вкрай складно.

Окремо стоїть питання занепаду розсадницьких господарств. В Україні нині виноградне розсадництво в промислових масштабах практично не функціонує, що зумовлено високим рівнем ресурсоємності цього сегменту. За декілька років обсяг виробництва впав у рази.

В занепаді також матеріально-технічна база виноградарських та виноробних господарств. Фінансовий стан не дозволяє вкладати кошти у модернізацію та оновлення виноробних потужностей. А старе обладнання – це все ж таки дещо інше, ніж старе вино. І тут знову гостро постає питання якості. Застарілі технології, знос обладнання приводять до порушення технологічних регламентів та дисципліни виробництва. Показово, що більшість виноробних підприємств в Україні не має сертифікованої системи управління якістю продукції відповідно до сучасних загальновизнаних стандартів, зокрема, ISO 9000.

Проблема ще в тому, що всіма цими питаннями фактично нікому предметно займатись. Експерти наголошують, що в країні відсутня система підготовки кваліфікованих робітників-виноградарів і виноробів та працівників середньої ланки.

Краще менше, та краще

Тому майбутнє великого промислового виноградарства та виноробства в Україні навряд чи можна назвати обнадійливим. І тут держава, навіть за всього бажання, не особливо допоможе. Та й бажання того, коли чесно, десь на денці. Єдине, в чому ми маємо шанси – це невелике за обсягами виробництво вина преміум-класу, авторського, крафтового вина, органічної виноробної продукції. У цьому плані у нас є чудові взірці, прекрасні фахівці – і, хочеться вірити, гарні перспективи для розвитку. Але це тема вже окремої розмови.

Кирило Степовий


ЧИТАЙТЕ В ЭТОМ ЖЕ НОМЕРЕ: