Уроки пандемії

опубликовано в журнале: AgroONE №55
31 мая 2020 г.
Статьи Аналитика Уроки пандемії
пандемії

Чому українські фермери викидали врожай


Сovid-19 продемонстрував наскільки нестійкими та незахищеними виявилися агропродуктові ланцюжки: з одного боку – голодні покупці, з іншого – фермери, завалені власною продукцією.

«Ти – на суші, я – на морі, не зустрінемось ніяк»

Настав час для об’єднання сектору, узгодження стратегічних пріоритетів та спільної праці для виправлення зламаної продовольчої системи та створення ланцюжків доставки продуктів харчування від фермера до споживача якнайшвидше та якнайдешевше.

Проблемою переробних підприємств – навіть при продовженні роботи в умовах пандемії – стала відсутність робочої сили з причини заборони пересування. Зниження обсягів переробленої продукції теж впливає на ланцюжки постачання.

Перший шок від Covid-19 та заходи по його блокуванню поступово слабнуть, але треба пристосовуватися до нових реалій та зробити оргвисновки з тієї халепи, в яку потрапили українські фермери. Ми були не готові. І гарантії, що не прийде нова пандемія, теж нема. Тож треба перебудувати, а вірніше, побудувати нові надійні ланцюжки реалізації фермерських продуктів. Треба захищати власних виробників, а не нарощувати в 6 разів імпорт того, що і у нас росте на кожному городі.

Про повернення яких кредитів можуть розмовляти банки та аграрії, якщо нема реалізації продукції, читай, виконання бізнес-планів. Хто кого буде кредитувати?

Про який ріст економіки в 4-10 разів можна говорити? Це шлях до повного занепаду фермерства і оголення полиць українських продовольчих магазинів під імпортні помідори та огірки. І ось наш збанкрутілий фермер, щоб якось вижити, змушений виїжджати на заробітки на збір врожаю, скажімо, до Польщі, а потім ці ж самі помідори-огірки купуються в Україні дружиною того ж самого фермера за гроші, які він прислав додому із заробітків. Як для здорового глузду – то логіка відсутня. З точки зору економіки – повний провал та некомпетентність.

Паралельно з цим країна знову влазить у борги, позичаючи гроші на виплати по безробіттю. А повертати чим будемо?

пандемії

То що робити?

Допоможе діджиталізація – онлайнові площадки, де зустрінуться виробник та покупець. Створити простий мобільний застосунок, де будь-який фермер зможе викласти інформацію про продаж свого врожаю. Далі налагодити транспортну логістику, а саме проїхати по району та зібрати товар і розрахуватися, привезти на склад та забезпечити видачу готової фасованої фермерської продукції за попереднім замовленням від споживачів через той самий мобільний застосунок.

Якщо не зробити ці прості кроки, то який сенс говорити про якісь там вертикальні чи устричні ферми, якщо нема найпростішого – збуту продукції на українському ринку.

Ми маємо розраховувати самі на себе, тому що у наступні 10 років населення планети зросте на 1 млрд осіб. Температура планети підвищиться на 1,5 градуса, що змінить географію виробництва продуктів харчування. Україна так само постане перед труднощами. Йдеться про посуху й обмеження у логістиці. Є розрахунки, що проєкти в AgTech дозволять до 30% підвищити врожайність з гектара.

Україні потрібно вкладатися не тільки у вирощування, а й у переробку продукції. Особливо екологічно чистої, яка коштує в Європі у 2-5 разів дорожче.

Україна перебуває на перетині кількох логістичних коридорів. Маємо будувати логістичні потужності та робити інвестиції у створення нових виробництв.

Разом з цим йдеться про створення нових робочих місць, а не про поневіряння по заробітках на чужині.

Ми не зможемо збільшити економіку, не підвищивши продуктивність праці. Це зростання продуктивності можливе у разі застосування нових технологій: робототехніка, безпілотні пристрої, штучний інтелект і автоматизація всіх процесів, IT тощо. Тут важливу роль відіграє державна політика стимулювання інвестицій та захисту інтелектуальної власності. Найважливішим кроком до світлого майбутнього є цифровізація України.

«Цифра» – це безконтактно…

Основна проблема, якій сьогодні вчимося давати раду всі ми, – як ефективно взаємодіяти, будучи ізольованими один від одного. І якщо роботу віртуального офісу чи класу багатьом таки вдалося опанувати, то з процесами агровиробництва все складніше…

Якщо з робочого ритму через коронавірусну хворобу, не дай Боже, випадає бодай одна людина, то й усіх, з ким вона контактувала, доведеться відправляти на карантин. Ким їх у сезон замінити? Питання, скоріше, риторичне. Як і про санітарно-епідемічні заходи у полі та запобігання надмірній дезінфекції організму самогоном… Утім, на моє тверде переконання, саме тепер діджитал-скептики мають цілу низку вагомих аргументів, аби сказати «так» системному майбутньому свого бізнесу з цифровими технологіями.

Це, по-перше, безконтактно. По-друге, суттєво заощаджує «дезінфектори». По-третє, оптимізує витрати. За таких обставин перейти «в цифру» – цілком логічний і виправданий крок.

Навіть за сотні кілометрів від угідь, що є в обробітку у компанії, керівник має змогу завдяки Інтернету речей бачити, що відбувається безпосередньо на полі у конкретну годину чи хвилину. Датчики й мітки збирають дані про те, яка машина й куди вирушила, як свою роботу виконала. А це, відповідно, премії чи штрафи виконавців.

Ідеальний варіант ефективного агроменеджменту – повністю уникнути так званого «творчого підходу», зокрема, ручного внесення агрооперацій у програмне забезпечення. Тому особисто я віддаю перевагу тим програмам, що автоматично визначають (через BLE-мітку) тип причіпного обладнання, ширину захвату й, відповідно, обчислюють площу обробітку поля з витратою всіх ТМЦ. Утім, найцікавіше – це моніторинг за допомогою діджитал-технологій. Якщо у підпорядкуванні управлінця кілька господарств, можна налаштувати автоматичне сповіщення про порушення (через sms-ку чи e-mail). І щойно воно станеться, керівник дізнається про це негайно. А розуміння персоналом своїх перспектив суттєво поліпшує виробничу дисципліну. Тим паче, що серед тих, хто повернувся із заробітків додому, нині формується неабиякий кадровий резерв.

пандемії

Простіше кажучи, українці мають новий стимул реально об’єднати IT й (сільгосп)виробництво.

Тим паче, що вже накопичилася сила-силенна даних (Big Data) з різноманітних датчиків, погодних станцій, дронів, супутникових знімків. Наразі Інтернет речей у рослинництві уже здатний охоплювати до 80-90% процесів. Додаймо до цього динаміку світових цін на конкретну культуру, валютні коливання, інформацію про логістичні маршрути й масу інших «ввідних», що стикуються з аграрним бізнесом. Проаналізувати їх для отримання максимального прибутку на гектар здатний не тільки управлінець, а й «добре навчений алгоритм». До того ж, швидкість ухвалення рішень, що базується на мільйоні найрізноманітніших комбінацій даних, у машини в десятки разів вища.

Чи замінять у сільському господарстві машини людей? Питання дискусійне.

Ті роботи, що зараз сходять з конвеєра, економічно доцільні хіба що на одноманітних

і трудомістких процесах (наприклад, на збиранні цитрусових, де робот впорається у 5 разів швидше за людину).

Разом з тим, уже зараз в агро пропонують працевлаштування для охочих обслуговувати робота (перевозити його на причіпному лафеті в поле й за потреби замінювати мастило чи здійснювати незначний ремонт).

Нехай які упередження мають сьогоднішні агрокерівники щодо запровадження діджитал-технологій у сільське господарство, епідемія коронавірусу змусила всіх нас під іншим кутом подивитися на сьогодення. Якісь звичні багатьом поведінкові сценарії ми вже змінили. Чимало проблем ще тільки доведеться долати. Втім, зрозуміло одне: час сміливо йти назустріч можливостям. І «цифра» – саме той місточок, що допоможе роз’єднаним страхом і недовірою людям (читай: бізнесу) стати здоровою спільнотою (читай: світом).

Ірина КРАВЕЦЬ,
член експертного комітету з розвитку сфери штучного інтелекту Міністерства Цифрової трансформації України, керуючий партнер CleverAgri