Якось негарно виходить?

опубликовано в журнале: AgroONE №55
31 мая 2020 г.
Статьи Законодательство Якось негарно виходить?
землі

Чи справедливі побоювання, що Україна може залишитись і без землі, і без грошей


В село прийшли німці. Всіх вигнали на вулицю й кажуть: «Хто покаже, де ховаються партизани, тому дамо багато грошей». Виходить один підприємливий чолов’яга і волає: «Я покажу!». Привів німців в ліс, показав. Туди хутко рота карателів – всіх партизан перестріляли і повісили. Чолов’яга підходить до німців і питає, мовляв, де мої гроші обіцяні? Ті дали штурханів і послали подалі. Він йде лісом і думає: «Ну ось, і грошей не дали, і з хлопцями якось негарно вийшло…».

Коронавірус може позначитися на експорті нашої сільськогосподарської продукції через карантинні обмеження та дестабілізацію глобального ринку. Аномальна зима та жорстка весняна посуха ставлять під питання отримання гарного врожаю у багатьох господарствах. Та ще більше непокоїть і викликає багато питань в українських аграріїв земельна реформа. Її недарма інколи характеризують прислів’ям: «Ні Богу свічка, ні чорту кочерга». І ні грошей бюджету – хоча як раз це було основним аргументом для нечуваного поспіху в такій важливій справі. Адже мова йде ні багато, ні мало – про стратегічну галузь економіки – сільське господарство та підґрунтя державного існування й незалежності – українську Землю.

Але почнемо не з так званої земельної реформи, яка вже встигла набити оскомину як затятим прихильникам, так і противникам. Справа в тім, що вона йшла у пакеті з банківським законом. І 13 травня «історичний проект» було підтримано більшістю голосів у Верховній Раді. Голосували, як і за земельну реформу, в основному представники «Слуги народу» Зеленського та «Європейська солідарність» Порошенко. Інші політичні, так би мовити, сили, які підставили своє плече доленосним реформам, все ж занадто дрібні та губляться на фоні таких потужних парламентських побратимів.

Банкуємо, бо ми того варті?

Заздрісники та недоброзичливці пояснюють все просто. Мовляв, небачена братська солідарність основних опонентів під час минулорічних президентських та парламентських перегонів пояснюється напрочуд елементарно – бажанням отримати прихильність… та трішечки грошей (в бюджет, звісно). Так чи не так, але це, можливо, не така вже й біда. Куди більша біда трапиться тоді, якщо провідні політичні сили будуть намагатися здобути прихильність не стільки українського народу, скільки «міжнародних фінансових інститутів». Таким чином, наша рідна українська влада може перетворитися – як попереджають її опоненти – на обслугу шановних закордонних партнерів. Попри всі голосні та переконливі заяви про відстоювання інтересів України. Так це чи ні, знову ж, питання гостро дискусійне. Але варто, мабуть, прийняти до уваги заяви низки експертів та парламентських опонентів, про сумнівні політичні й економічні дивіденди від продажу фундаментального національного надбання.

землі

«Ми вже перевиконали наміри та передбачили інтере­си західних партнерів на десятиліття вперед… І готовність влади піти на все висока, – пояснює директор Українського інституту політики Руслан Бортник. – Гроші МВФ дуже дорогі не в плані відсотків, а в плані зобов’язань. Чому ми не шукаємо гроші на інших ринках, наприклад, у Китаї? Кажуть, що МВФ та інші західні кредитори фактично забороняють брати кошти в інших джерелах, погрожуючи, в іншому випадку, почати зливати українські боргові зобов’язання. Адже контролюються не тільки державні борги, а й приватні. Погрожують терміново виставити вимоги щодо повернення приватних боргів, відмовитися від будь-яких реструктуризацій та почати їх зливати, провокуючи фінансову та економічну кризу. Кредити МВФ нам нав’язуються. Жоден з кредиторів подібних умов не висував».

Противники земельної та банківської реформ стверджують, що влада, фактично, пішла ва-банк всіма ресурсами країни – заради інтересів міжнародних партнерів. Мовляв, законопроект про банки, який називають останньою умовою для продовження співпраці з МВФ – це не про «ПриватБанк» та Коломойського. Це про втрату банківської незалежності України. На думку низки фахівців, завдяки поспіхом прийнятій банківській реформі Національний банк фактично виводиться з місцевої юрисдикції, не підлягає рішенням Верховного суду України тощо.

І таким чином, на думку опонентів реформаторських зусиль нинішньої влади, пазл складається. Зокрема, висловлюються побоювання, що після вступу в силу банківського закону на український ринок зайдуть іноземні фінансові структури, які отримають можливість скупати українські землі без будь-яких юридичних перепон та позірних обмежень.

Для підтвердження такої думки нагадується, що в законі про обіг земель сільськогосподарського призначення окремо підкреслено, що банки можуть бути власниками земельних ділянок у межах стягнення застави. І у вже недалекій перспективі може утвердитися пріоритетне право іноземних банків на володіння українською землею. Наскільки ці побоювання справедливі, питання не просте. А поспіх та певна невизначеність у прийнятті таких фундаментальних рішень може пояснюватися доволі просто – бюджету вкрай потрібні гроші.

Не так сталось, як гадалось

Але, на превеликий жаль, тут спіткала прикра невдача. Ставка була на те, що, виконавши всі умови, можна отримати від Міжнародного валютного фонду збільшене фінансування – близько 10 мільярдів доларів. Передбачалось, що ця омріяна сума буде включати в себе 5,5 мільярдів доларів за трирічною програмою EFF та 4,5 мільярди пришвидшеної допомоги RFI для подолання економічних наслідків коронавірусу.

Навіть коли МВФ заявив, що обіцяного кредитного щастя не буде, депутатів переконували голосувати за банківський закон, апелюючи до примарних грошей. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль навіть щиро поділився глибоко достовірною інформацією, мовляв, Фонд підтвердив намір виділити Україні 8 мільярдів доларів – якщо буде прийнятий потрібний йому закон. Десь вже загубилися 2 мільярда, та то дрібниці. Головне, що фінансисти будуть втішені.

Та виявилося, що вибагливі міжнародні партнери, які вимагали від України термінового прийняття потрібних їм законів, зусиллями місцевих парламентарів не те щоби дуже задоволені. Мовляв, закони мають вступати в дію швидше, і право іноземців на придбання української землі у промислових масштабах має бути прописано чіткіше.

Фактично відкритим текстом про позицію міжнародних партнерів говорять самі затяті прихильники реформи. «Багато хто у владі говорив, що як тільки Україна прийме земельну реформу, МВФ відразу дасть кошти. А я говорю, що МВФ навпаки, не задоволений земельною реформою, – наголосив. колишній віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. – Тому що земельна реформа відкриває можливість купити українську землю українським олігархам, разом з тим міжнародні досвідчені і професійні інвестори, з гарною репутацією, з ясним походженням грошей не мають права доступу до української землі. От такі перекоси МВФ не радив».

Суспільну думку у звичній, дещо вже набридливій манері залякують зловісними олігархами. Вони, звісно, існують – і мають гарні апетити. Та з іншого боку, при бажанні кожного агровиробника, який має більше 100 га землі в обробітку, дуже легко назвати місцевим земельним олігархом. І, ясна річ, з кращих міркувань взяти і не дозволити йому плутатися під ногами «міжнародних досвідчених і професійних інвесторів з гарною репутацією та ясним походженням грошей».

Сім траншів на тижні

Як би там не було, демонструючи своє незадоволення, Міжнародний валютний фонд раптово поміняв правила гри щодо кредитування України. Фонд відмовився навіть від трирічної програми розширеного фінансування EFF, яка попередньо же була узгоджена. А про допомогу у зв’язку з коронавірусом мова зовсім не йдеться, незважаючи на скупі обнадійливі заяви з нашого боку. Що характерно, МВФ при цьому заявляє про наміри виділити близько трильйона доларів на подолання наслідків пандемії у глобальному масштабі.

У наших фінансвих партнерів, як говориться, сім траншів на тижні. І здається, про Україну думають далеко не в першу чергу. Повідомлялося, що в кращому разі, нас чекає розрахована на 18 місяців програма stand-by, яка врізає апетити більш ніж в три рази від очікуваних. Згадаємо, що коли проштовхували земельну реформу та банківський закон під неї, гучно заявляли про 10 мільярдів. Мовляв, от стільки ми заробимо кредитів для України. А в результаті, можна сподіватись максимум на 3,5 мільярда. І то з серйозними обмеженнями.

Якось зовсім незручно виходить, чи не так? Та в МВФ відмахнулись від будь-яких питань, пославшись на те, що у світі немає стабільності. «З огляду на безпрецедентну невизначеність щодо економічних і фінансових перспектив і необхідність зосередити політичні пріоритети на короткостроковому стримуванні та стабілізації, переговори переключилися на 18-місячний stand-by, який може забезпечити підтримку платіжного балансу для посилення реакції влади», – сказав, як відрізав представник Фонду Джеррі Райс. – Коли ситуація відновиться, фокус знову може зміститися на вирішення проблем довгострокових структурних реформ в Україні, щоб сприяти більш сильному і більш інклюзивному зростанню». Ось так.

Якщо перевести слова речника МВФ на більш просту мову, то він чітко дав зрозуміти: омріяних та великих (як для України, зрозуміло) грошей нема – і не буде в осяжній перспективі.

Начебто в останні дні змогли домовитися про фінансування в 5 мільярдів, але воно обумовлене низкою вимог: щодо судової системи України, енергетики, банків, податків та митниці. Та й то слід врахувати: отримані такою дорогою ціною кредити підуть на що? На покриття боргів по старих кредитах. А де брати гроші, щоби віддавати вже нові? Всі знають, що головні валютні надходження в бюджет забезпечує якраз аграрний сектор. То ж може варто сім раз подумати, перед тим як різати курицю, що несе золоті яйця…

Кирило Степовий