Наявність у орендаря довіреності на розпорядження земельною ділянкою та розписки про отримання грошових коштів не позбавляє орендодавця права власності на землю

3 ноября 2021 г. опубликовано в журнале: AgroONE №72

СтатьиЗаконодательствоНаявність у орендаря довіреності на розпорядження земельною ділянкою та розписки про отримання грошових коштів не позбавляє орендодавця права власності на землю
орендар

Відомо, що в Україні до відкриття ринку землі існувала практика, коли власник земельної ділянки, потребуючи грошових коштів у більшому розмірі, ніж міг отримати за договором оренди землі, або опинившись у скрутному становищі, погоджувався за отримання певної суми коштів видати Орендареві нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження його земельною ділянкою, так звану «генеральну довіреність».

Після отримання від Власника земельної ділянки такої довіреності Орендар вважав, що він нібито вже став «власником» такої земельної ділянки, так як має право нею розпоряджатися. Звісно, таке припущення не відповідає реальному стану речей та повністю спростовується при здійсненні аналізу норм чинного законодавства України.

Земельним кодексом України визначено, що зміст права власності на землю складається з права володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Отже, за довіреністю на розпорядження земельною ділянкою Орендар має право розпоряджатися цією земельною ділянкою в інтересах її Власника, за договором оренди користуватися нею в своїх інтересах, при цьому не порушуючи право власності на земельну ділянку її Власника.

Але, при цьому, законним володільцем земельної ділянки залишається саме Власник земельної ділянки так як, право власності – це сукупність прав: володіти, користуватися і розпоряджатися. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Статтею 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Як випливає з вище наведеного, довіреність не є правочином, за яким набувається право власності на землю.

І навіть якщо в тексті довіреності зазначено інше, ніж дозволяється законом, то таке формулювання не має під собою правової підстави, так як зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Цивільним кодексом України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

– закінчення строку довіреності;

– скасування довіреності особою, яка її видала;

– смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Тобто, Власник земельної ділянки, даючи довіреність на розпорядження його земельною ділянкою, уповноважує діяти Орендаря від його імені та в його, Власника земельної ділянки, інтересах. Якщо ж Орендар земельної ділянки діє від імені Власника земельної ділянки (наприклад відчужує її), але у власних інтересах (наприклад кошти від продажу залишає в себе, вчиняє безоплатний правочин), то такі дії є порушенням прав Власника земельної ділянки.

Так як Конституція України гарантує непорушність права приватної власності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, то, відповідно, порушені права на приватну власність Власника земельної ділянки підлягають захисту.

Розписка є документом, який підтверджує укладення договору позики. Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому слід також пам’ятати, що підтвердженням отримання грошових коштів у борг є не будь-яка розписка, а лише та, в тексті якої визначено факт отримання коштів у борг, а також зобов’язання його повернути.

Тобто, якщо розписка містить інформацію про отримання особою коштів, але умова щодо зобов’язання його повернути відсутня, то така розписка не є доказом укладення сторонами договору позики.

Отже, з вище проведеного короткого аналізу випливає, що припущення Орендаря щодо набуття права власності на земельну ділянку при наявності в нього нотаріально посвідченої довіреності на розпорядження земельною ділянкою, Власника такої земельної ділянки, та розписки про отримання таким Власником грошових коштів, є хибним.

Адже, ні нотаріально посвідчена довіреність на розпорядження земельною ділянкою, ні розписка про отримання грошових коштів Власником земельної ділянки не є правовими підставами і правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття Орендарем права власності на земельну ділянку.

Керуючий партнер Адвокатського бюро «Вікторія Кур’ян та партнери» – адвокат Вікторія Кур’ян
св. №000339 від 15.05.19 р.


ЧИТАЙТЕ В НОМЕРЕ: