Життя рослин на полi починається з посіву і закінчується під час жнив. Проте, для агронома «точка відліку» знаходиться трохи раніше: для фахівця цикл вирощування культури починається зі … збирання попередника. Терміни і якість жнив суттєво впливають на якість посіву наступної культури. Чим менший інтервал часу залишається між цими подіями, тим більше розподіл пожнивних залишків попередника впливає на якість посіву. Наочний приклад – посів озимого ріпаку після зернових колосових культур.
ПРОБЛЕМНА «СПАДЩИНА» ПОПЕРЕДНИКА
Кількість рослинних решток зернових колосових культур пропорційна врожаю зерна. Сорти зернових з коротким стеблом на одиницю (вагову) врожаю формують приблизно 1,2 одиниці соломи та полови. Співвідношення соломи до зерна у середньорослих сортів озимої пшениці і ячменю сягає 1,5:1 або навіть 2:1.
При врожайності 4 т/га на полі знаходиться щонайменш 5 тонн соломи. Цей «скарб» залишається «у спадок наступній культурі. Тобто ріпаку.
Рясні рослинні рештки заважають обробляти ґрунт та створюють певні неприємності при сівбі. Насіння ріпаку, яке потрапило на солом’яну «підстилку», втрачає контакт з ґрунтом. А щільна «ковдра» з полови або солом’яної січки на поверхні ґрунту заважає сходам потрапити до сонячного світла.
Рослинні рештки попередника конкурують за воду і поживні речовини з насінням та сходами ріпаку. Солома поглинає вологи в два рази більше, ніж важить сама. Тому п’ять тонн соломи можуть залюбки «всмоктати» 10000 літрів води. Це небагато (1 міліметр опадів), але саме цієї «краплі» може не вистачити насінню ріпаку для своєчасного проростання.
Розкладання рослинних решток здійснюють ґрунтові мікроорганізми. Без азотної «приправи» «жувати» целюлозу вони не бажають. Тому мають нагальну потребу у додатковому азоті – приблизно 10 кг д.р. на тонну соломи. Звідки вони його візьмуть? З ґрунту. Або з мінеральних добрив, які були внесені до посіву або при сівбі ріпаку.
Для того, щоб рослини культури не залишилися «голодними», необхідно додатково внести 40-50 кг д.р. азоту. Тобто 1 ц карбаміду або 1,5 ц аміачної селітри на кожний гектар. Рослинні рештки, які ріпак отримав у «спадок» від озимини, передбачають чималий «податок». Витрачений азот не є втраченим, він повернеться після мінералізації рештків та буде використаний культурою. Але це потребує часу.
До речі, про час. Інтервал між збиранням попередника та оптимальними термінами сівби озимого ріпаку триває біля 2 місяців на Півдні України. На півночі країни він набагато менший – близько 3 тижнів. Що за цей час можна зробити з декількома тоннами соломи? Та чи потрібно з ними робити щось взагалі?
ПАЛИТИ, ВИВОЗИТИ, ЗАОРЮВАТИ?
У минулому столітті існували три варіанти: спалити, вивезти з поля, заорати. Кожен з цих способів має певні переваги та недоліки.
Наприклад, спалювання валків соломи дозволяє очистити поле від «проблемних» залишків попередника з мінімальними витратами часу та (поки ще) грошей. Але при цьому існує чималий ризик потрапити у халепу.
По-перше, це незаконно. Тому до вартості сірників, витрачених на підпал соломи, можна відразу додати штраф. Поки що це відносно «смішні» гроші (максимум 1500 грн.), але існує проект закону, який передбачає збільшення штрафу до 40 тисяч гривень. Цілком ймовірно, що його приймуть. Адже ми, як і раніше, «йдемо в Європу». У ЄС захист навколишнього середовища є одним з трендів політики. Особливо захист повітря. Тому щодо «європейських зарплат» в Україні в мене є сумніви, але щодо «європейських» штрафів – ні.
По-друге, «голий» ґрунт «спаленого» поля схильний до ерозії, погано поглинає та щедро випаровує вологу опадів. Це може викликати дефіцит вологи безпосередньо після посіву або пізніше, протягом вегетації культури.
Вивезення соломи з поля вимагає додаткових витрат на збір та транспортування валків соломи.
Глибока оранка – це величезні витрати, які досить часто себе не виправдовують. Після перемішування соломи з шаром ґрунту 25-30 см необхідно витримати інтервал – мінімум 3 тижні до посіву. Тому така технологія підготовки ґрунту обмежена тривалістю періоду від збирання попередника до сівби ріпаку (щонайменш місяць), а також кількістю опадів в серпні – на початку вересня.
Більш ефективним способом «розібратися» з соломою є обробка ґрунту комбінованими агрегатами. Компактори за один прохід роблять все: рихлять ґрунт, заробляють рештки, прикочують та культивують. Після такої обробки можна (та потрібно!) негайно сіяти. Але, так само як «класична» технологія на основі відвальної оранки, цей спосіб підготовки ґрунту обходиться недешево. Та потребує чимало часу, бо компактор працює добре, але не швидко.
Як зменшити витрати на вирішення проблеми зі стернею? Найпростіший спосіб – залишити її в спокої. Це цілком можливо при використанні сівалок прямого посіву. Але самого лише факту наявності No-Till сівалки замало. Необхідно дещо зробити ще до сівби: правильно зібрати попередник так, щоб з його рослинними рештками сівалка впоралася без проблем.
ІДЕАЛЬНА СТЕРНЯ ДЛЯ NO-TILL
Порівнювати No-Till і «звичайну» сівалку – це як порівнювати між собою позашляховик та звичайний легковий автомобіль. Але, як відомо, позашляховику теж потрібні дороги. Можливість долати болото та круті підйоми, ями та канави має певну межу. Те ж справедливо для No-Till сівалок: вони відмінно сіють по необробленому ґрунту з відносно невеликою (до 3 т/га) кількістю рослинних рештків. Але якщо решток в 2-3 рази більше, процес сівби перестає бути простою та приємною справою.
Якісно посіяти мілке насіння озимого ріпаку у щільний та товстий солом’яний «килим» можуть не всі сівалки прямого посіву. Деякі сівалки краще сіють у високу стерню, а інші – у коротку (до 20 см). Тому регулювання висоти зрізу та розподілу соломи під час жнив має відповідати можливостям конкретної сівалки.
Анкерні сівалки «розпорюють» ґрунт сошником, при цьому ґрунт у зоні рядка «розкривається» від низу до верху. Сформована посівна борозна практично не прикрита зверху рослинними рештками, тому сходи ріпаку не потрапляють на «матрац» з соломи або під «ковдру» з полови.
Така особливість формування посівної борозни дозволяє якісно сіяти анкерною сівалкою по ґрунту, щільно вкритому солом’яною січкою і половою.
Стосовно оптимальної висоти стерні, анкерним сівалкам «подобається» коротка «щетина» до 20 см заввишки. Оптимальна довжина стерні повинна дорівнювати відстані між рядами культури попередника. Тобто при ширині міжряддя 15 см її висота повинна бути 15 см, а при широкому (22-25 см) міжрядді солома може бути дещо вища. На такому тлі анкерні сівалки без проблем справляються з 5-6 тоннами рослинних залишків.
Дискові сівалки рослинні залишки акуратно «ріжуть». Проникнення дискового сошника у ґрунт здійснюється з використанням ваги сівалки, яка «котиться» по полю на гострих дисках та гумових колесах.
Основною проблемою для дискової сівалки є не рясна довга солома, а полова та дрібна солом’яна січка. При проході агрегату диски сошників вдавлюють дрібні частинки решток попередника в посівну борозну. Так вони створюють «прокладку» з полови і коротенької соломи між висіяним насінням та ґрунтом. Без щільного контакту з ґрунтом проростаюче насіння може засохнути. Маленькі, погано вкорінені сходи також можуть загинути за бар’єром з соломи.
Подібна проблема зазвичай виникає при сівбі у вологий ґрунт. Вологий ґрунт є занадто м’яким для того, щоб виконувати функції «обробної дошки» для дискових сошників. Сівалка добре ріже солому лише на твердому ґрунті, а на вологому та м’якому «запихає» її у ґрунт. При цьому утворюється неякісне насіннєве ложе з солом’яною «прокладкою».
Для посіву дисковою сівалкою краще, щоб рослинні рештки були розташовані не горизонтально («лежачи»), а вертикально («стоячи»). Довга «стояча» солома є «ідеальною» стернею для сівалок з моно- або дводисковим сошником. Навіть при довжині решток понад 50 см.
СТЕРНЯ ВИСОКА ТА НИЗЬКА
Висота зрізу і розподіл рослинних рештків залежить від загальної маси рослин, довжини стебла, строків збирання та технічних характеристик комбайну.
Якщо врожайність висока, а строки збирання, як то кажуть, «тиснуть», то доцільно налагодити комбайн на максимально високий зріз. Тобто буквально «стригти» колоски та залишати довгу солому стояти на полі.
Такий спосіб є виправданим також при відсутності можливості якісно розподіляти солому та полову. Якщо можливості розкидача комбайна не відповідають масі рослин, збільшення висоти зрізу зменшує навантаження та дозволяє якісно розкидати відносно невелику кількість зрізаної соломи за комбайном.
Прибирання з високим зрізом економить не тільки час, але і ПММ. А в підсумку – гроші.
Як рослини ріпаку ростуть серед високих стебел попередника? Дуже непогано, не скаржаться. Досить часто – набагато краще, ніж на ділянках без рослинних решток або там, де ґрунт вкритий коротенькою «щетиною».
Канадські дослідники, наприклад, ретельно вивчали вплив висоти рослинних решток попередника на ріст та розвиток каноли (ярого ріпаку). За п’ять років дослідів вони з’ясували, що висока (30 см) та звичайна (15 см) стерня зменшили випаровування вологи в порівнянні з «голим» (культивованим) ґрунтом на 27 і 11% відповідно. При цьому врожайність була вищою на 13,8 та 7,1%. При збільшенні висоти стерні до 45 см в ґрунті накопичувалося та утримувалося вологи більше, ніж на ділянках зі стернею 30 см.
Озимий ріпак відрізняється від ярого приблизно так само, як Україна від Канади. Проте, висновки канадських дослідників універсальні. Висота стерні істотно впливає на мікроклімат посіву: зменшує швидкість вітру, нагрів ґрунту, випаровування вологи. Для озимого ріпаку це більш важливо, ніж для каноли.
Затінення ґрунту та сходів ярого ріпаку навесні трохи «пригальмовує» розвиток рослин у порівнянні з тими, що ростуть на «голому» темному ґрунті. І це не завжди добре. Але озимий ріпак розпочинає вегетацію влітку, у спеку. Тому помірне затінення є доречним – воно оберігає рослини озимого ріпаку від перегріву та зайвих втрат вологи.
В Австралії, наприклад, посів ріпаку в високу (60 см) стерню забезпечив більш дружні сходи, ніж у варіанті з посівом у коротку «щетину».
Збирання зернового попередника з низьким зрізом виправдане в тому випадку, якщо посів планується проводити анкерними сівалками. Або передбачається мінімальний обробіток ґрунту перед сівбою. Ефективність такого способу збирання обмежується можливістю комбайна «пережувати» та «виплюнути» рослинні залишки. Чим вищий урожай та більше маса соломи, тим більше енергії витрачається на подрібнення та розподіл решток. При цьому витрата пального зростає, а продуктивність (та швидкість) збирання зменшується.
У 2014 році австралійська компанія порівняла швидкість та продуктивність комбайну при різній висоті зрізу. Урожайність пшениці у досліді в середньому була близько 3 т/га, на полі залишалося приблизно 5,5 т/га рослинних решток.
Комбайнування з низьким (15 см) зрізом виявилося менш ефективним та більш витратним, аніж збирання з високим (30 або 50 см) зрізом.
Низький зріз обходиться дорого. При порівнянні комбайнування з висотою зрізу 15 та 30 см з’ясувалося, що для збирання 100 га при низькому зрізі витрачається на 2,67 години більше. З урахуванням актуальних в Австралії розцінок (400 USD за годину роботи комбайна), збирання одного гектара обходиться в 10,68 USD. А час – це гроші, які за нього доводиться платити.
При проведенні жнив з високим зрізом використовується на 1,55 л/га палива менше. Економія становить 2,32 USD/га при ціні дизпалива в Австралії 1,50 USD/л. Таким чином, кожні 10 см стерні, залишеної стояти на полі, забезпечують економію 7,50 USD/га. Або дохід – якщо подивитися на цю цифру з позиції «зекономлений долар – це зароблений долар».
Подібні дослідження проводили також в інших регіонах Австралії. Наприклад, в більш сприятливих для вирощування зернових умовах – на південному сході штату Новий Південний Уельс. За оцінкою керівника дослідницької групи CSIRO Джеймса Ханта, економія при комбайнуванні з високим (60 см) зрізом склала 64 USD/га у порівнянні з традиційною «короткою стрижкою» на 15 см. Продуктивність роботи комбайна зросла з 5,7 до 9,5 га/год, тобто на 40%. При цьому втрати зерна були меншими на 0,14 т/га при високому зрізі.
Ця ж група дослідників провела посів ріпаку в необроблений ґрунт (висока і низька стерня), оброблений ґрунт (зароблена низька стерня) та на ділянці з випаленою соломою.
З’ясувалося, що польова схожість насіння ріпаку, який висіяли в високу стерню (24 рослини/м²), поступалася посіву в спалену стерню (30 рослин/м²), але перевершувала інші варіанти досліду (15 рослин/м²). На думку авторів, причиною поганої схожості при посіві в низьку стерню (в тому числі закультивовану) була солом’яна січка та полова, які засмітили насіннєве ложе та відібрали вологу у набряклих насінин.
СМУЖКА МІЖ РЯДАМИ
Основа якісного посіву – якісне збирання попередника. Висота стерні та розподіл рослинних решток на полі повинні відповідати можливостям конкретної сівалки. На жаль, універсального рецепта «як правильно збирати попередник ріпаку» немає.
Швидше і дешевше збирати зернові з високим зрізом стерні. Але це доцільно робити в тому випадку, якщо посів буде проводитися дисковою No-Till сівалкою.
Якщо рослинних решток при збиранні буде багато (понад 5 т/га), а посів буде проводитися анкерною сівалкою, то рослини попередника доведеться «стригти» жаткою на 15-20 см та рівномірно розкидати подрібнену солому за комбайном.
Таким чином, ефективність використання сівалки залежить від комбайна. І, навпаки, – «як посієш, так і пожнеш».
Якщо жнива були проведені «правильно», то дружні рівномірні сходи ріпаку можна отримати при посіві як дисковою, так і анкерною No-Till сівалкою. Якщо жнива провели якісно (поле рівно «підстрижене», солома рівномірно розкидана), але висота солом’яної «зачіски» не відповідає можливостям сівалки, неминучі ускладнення.
В останнє десятиліття використовують цікавий метод посіву, що зменшує залежність сівалки від комбайна. Тобто якості сівби від особливостей збирання. При досить широких міжряддях попередника і наявності системи супутникової навігації не проблема провести посів між рядами соломи. В цьому випадку сівалці не потрібно «вишкрябувати» або «прорізати» посівну борозну через шар рослинних решток – посів проводиться у вузьку смужку практично «голого» ґрунту. Сошник іде легше, ніж на випаленій стерні.
Чим ширше міжряддя, тим менше потрібно зусиль для проведення посіву. Для агрегатування сівалки з широкими міжряддями потрібен менш потужний трактор. Саме тому зараз практикують посів озимого ріпаку з міжряддям 45, 50, 60 або 70 см.
Проблема в тому, щоб точно потрапити між рядками стерні попередника. При точності наведення +/-2 см за допомогою RTK при автоматичному управлінні трактором австралійські фермери висівають канолу анкерною сівалкою в міжряддя зібраної пшениці шириною 22,5 см. При цьому немає необхідності «стригти наголо» поле під час жнив – можна залишити 22-25 см стерні. Або навіть більше. Подібний спосіб посіву використовують також в Україні. І, як можна помітити за результатами, у нього є майбутнє.
Для того, щоб добре посіяти, необхідно добре зібрати попередню культуру. А для того, щоб добре зібрати, необхідно добре посіяти. Як цього досягти? По-перше, купити хорошу сівалку, характеристики якої відповідають умовам її майбутньої роботи. Та «замовляти стрижку» соломи попередника під час жнив з урахуванням можливостей та вподобань вашого посівного комплексу.
Олександр Гончаров
