Ставка землероба: овочі, фрукти чи зерно?

4 октября 2019 г.
Статьи Агротехнологии Ставка землероба: овочі, фрукти чи зерно?
овочі фрукти

Восени аграрії жнивують, сіють озимі та готуються до посівної кампанії наступного сезону. Цінові коливання, труднощі зі збутом та чергові сюрпризи від уряду змушують фермерів активно диверсифікувати свою господарську діяльність. Таким чином, навіть великі агрохолдинги намагаються вкладатися у інші види землеробства, окрім виробництва зерна.


Відсутність вільного продажу землі, а також слабка позиція держави, яка практично не допомагає фермерським господарствам, привела до феодалізації землі в Україні. Більшість земельного фонду де-юре належить пайщикам, але де-факто нею повністю розпоряджаються великі господарства, які за три копійки орендують її у стареньких бабусь та дідусів. Тим не менш, орендована земля – не своя, тому орендарі не дуже переймаються її якістю і часто-густо нищать ґрунт екстенсивним використанням. Понад 70% вирощуваних технічних культур займає соняшник, який фактично вбиває родючість за 2-3 роки вирощування на одній і тій же землі.

Фермери та латифундії: нерівні умови розвитку

Фактично, на земельному ринку відбувся перерозподіл видів сільського господарства, де 80% виробництва зерна та технічних культур (соняшник, цукровий буряк і т.д.) були в руках латифундій, тоді як понад 80% виробництва овочів та фруктів – це дрібні фермерські та селянські господарства. Все це завело аграрну галузь у глухий кут, оскільки види господарств між собою не конкурують і не намагаються експериментувати заради подальшого розвитку.

Для дрібного фермера вкладати у зерно немає сенсу. Рентабельність з гектару тут невисока, і справжні прибутки дають інвестиції зі 100 гектарів. А такого великого земельного банку в них немає. Овочі та фрукти вирощувати вигідніше, однак цінові коливання просто жахливі. В один місяць вони можуть зрости в 1,5-2 рази, а вже іншого місяця – впасти у тричі. Водночас, ціни сильно коливаються не тільки в залежності від сезону, але й року. В один рік, наприклад, черешня добре продається, а вже в інший – нікому не потрібна.

Ситуацію з цінами міг би виправити експорт, а також перехід на теплиці та переробку. Однак все це потребує додаткових інвестицій, яких у простих селян та дрібних фермерів попросту немає. Здавалося б, тут має допомогти місцева влада, організувавши семінари, виставки та ярмарки, або надавши допомогу для створення кооперативів. Але тут ані старі органи місцевої влади (райради, облради), ані нові (ОТГ) ніяк себе не проявили. Більш-менш активні тут лише голови сільрад, які напряму залежать від громади. Деякі з них навіть залучили іноземні гранти й створили успішні сільські кооперативи, які займаються вирощуванням, переробкою та експортом фруктів та ягід.

овочі фрукти

Але загалом, ця товарна спеціалізація та зашореність негативно впливають на наш фруктово-овочевий потенціал. Якщо сусіди – Польща, Білорусь, Прибалтика та Болгарія давно пішли вперед, поставивши на товарне вирощування овочів та плодових дерев, то тут ми пасемо задніх, програючи світові ринки.

Що стосується садівництва, то тут ситуація ще гірша. Дерево плодоносить, в кращому разі, на 2-3 й рік, тому інвестиції тут відіб’ються нескоро. Тому аграрії не поспішають вкладатися у нові сади, використовуючи для продажу старі насадження, які вже не приносять багато врожаю. Коли аграрії сусідньої Польщі отримують щедрі дотації на нові сади, а також дешеві кредити від місцевих банків, наш фермер не може дозволити собі взяти навіть дорогий український кредит (під 20% річних), бо банки видають їх дуже неохоче.

Зараз ситуація потрохи поліпшується. Навіть великі господарства потрохи починають вкладатися у сади, ягоди та овочі, та й дрібні господарства збільшують виробництво, втому числі, зернових та бобових. Однак і наші конкуренти не стоять на місці, тож місця під сонцем для наших виробників стає все менше.

Посуха та політика змішали карти

Останні 5 років зернові були достатньо стабільними культурами для вирощування, однак кліматичні зміни, а також світове напруження негативно впливають і на них. Коливання цін цього року було доволі значним, причому одні культури падали в ціні, а інші – стрімко росли. Восени плани зібрати рекордний врожай були зірвані через дуже посушливе літо та початок вересня.

Врожайність ярих культур – ріпаку, соняшнику і кукурудзи на півдні України нижче на 20% в порівнянні з прогнозованою. Аграрії, які на свій страх і ризик вже посіяли озимі, будуть змушені їх пересівати через надзвичайну сухість ґрунту. Нині запаси вологи в ґрунті становлять близько 50%. Безумовно, це позначиться на врожаї наступного року. Буде вигідніше вирощувати більш стійкі до посухи культури, оскільки брак вологи у ґрунтах стане звичайним явищем.

Нестабільною є і цінова ситуація. Ціни на зерно напряму залежать від зовнішнього попиту, а вони сильно коливаються і не дуже радують аграрія. Всьому виною зовнішньополітична ситуація. Світ перебуває у фазі загострення торгової війни між США та Китаєм – найбільшими економіками планети. Саме від них залежить попит на зерно. Водночас, країни-експортери отримали, загалом (окрім США) непоганий врожай, тоді як імпортери сформували достатньо запасів, тож попит залишається стабільно низьким, що не може не впливати на ціни.

Тим не менш, українські аграрії зможуть підвищувати прибутковість,якщо вкладатимуть у правильні ніші на світовому ринку. Наприклад, експортери м’якої пшениці мають непогані прибутки завдяки поставкам до Євросоюзу. За оцінками експертів Єврокомісії, з початку 2019/20 маркетингового року (1 липня-25 серпня), країни ЄС збільшили імпорт м’якої пшениці з України більш ніж в 6 разів у порівнянні з аналогічним показником минулого року – з 29,7 тис. т до 188,8 тис. т.

Також непогані можливості мають аграрії, які спеціалізуються на вирощуванні кукурудзи для Китаю. До недавнього часу експортери цієї культури втрачали прибутки через нестабільний попит у світі.

Експортні котирування на українську кукурудзу нового врожаю з поставкою в жовтні-грудні втратили $3-4 за тонну. На додаток, 70% площ кукурудзи були вражені фузаріозом. Натомість, ті, хто переорієнтувався на Китай – має непогані прибутки. Раніше основним постачальником кукурудзи в Китай були США. У 2011-2012 рр. вони поставляли 5 млн т кукурудзи – майже 100% китайського імпорту.

Однак на початку так званої торгової війни з Китаєм в 2017-2018 рр., США поставили тільки 0,3 млн т, або менше 10% китайського імпорту. Китай почав переключатися на інших постачальників кукурудзи, в основному на Україну. Обсяг поставок української кукурудзи в КНР очікується на рівні 4 млн т – 80% від усього китайського імпорту.

Ніша – наше все

Що стосується овочів та фруктів, то тут все також далеко не радісно. Якщо великий виробник може витримати певне зниження цін на зерно, оскільки витрати на гектар тут не такі значні, та й статки в них значно більше, то дрібний виробник зниження цін може просто не перенести і закрити бізнес. Багато хто вклав останні гроші, тому ризики тут колосальні. А цей рік не сильно радує прибутковістю. Цього та минулого року рентабельність виробництва ягід та фруктів продовжує падати – через низький попит на внутрішньому та зовнішньому ринках.

І це при тому, що експорт до ЄС стрімко росте. За I півріччя 2019 року Україна експортувала плодово-ягідної продукції на суму $116 млн. Це на 16% перевищує минулорічний показник за відповідний період.

Однак вже восени цього року експорт фруктів до ЄС може бути зведений до мінімуму. Як відомо, з 1 вересня 2019 р. імпортери фруктів в країнах ЄС відмовилися від закупівлі яблук, томатів і груш з України та інших країн, що не входять до Євросоюзу, в зв’язку зі вступом в силу директиви (EU) 2019/523.

Ця директива була прийнята 21 березня 2019 р. Вона передбачає посилення заходів захисту ЄС від шкідливих карантинних організмів і стосується поставок яблук, груш, томатів, баклажанів, перцю і деяких інших видів продукції. В рамках директиви, з 1 вересня 2019 р всі країни, що не входять до Євросоюзу, зобов’язані офіційно оголосити про відсутність у них випадків виявлення певних карантинних організмів, а саме: EnarmoniaprunivoraWalsh, GrapholitainopinataHeinrich, Rhagoletispomonella (Walsch), Guignardiapiricola (Nosa) Yamamoto, TachypterellusquadrigibbusSay, Neoleucinodeselegantalis (Guenée) та Tephritidae (non-European).

З огляду на те, що Україна є країною, вільною від цих організмів, так як випадків їх виявлення не було, компетентний орган України (Держпродспоживслужба) вже офіційно запропонувала Європейській Комісії прийняти рішення про безперешкодний імпорт цих товарів. Однак, на даний момент, офіційної відповіді від Єврокомісії поки не надійшло, а значить, постачати ці товари неможна.

«Якщо постачання не будуть розблоковані, то гіпотетичні втрати наших виробників яблук в новому сезоні складуть близько $4-5 млн або близько 15% всієї експортної виручки.

Для постачальників тепличних овочів з України ринок ЄС є ще більш важливим – на нього припадає більше половини всіх поставок, і теж приблизно на $4 млн на рік. І ось маємо ситуацію – виробники преміальної якості тепличних томатів, які вклали десятки мільйонів доларів у виробництво, і заробляють для країни мільйони валютної виручки, зараз втратили свій єдиний ринок збуту. Томати, на відміну від яблук, зберігати 2-3-6-10 місяців неможливо», – прокоментував економіст інвестиційного відділу The Foodand Agriculture Organization Андрій Ярмак. За його словами, зараз виробники зазначеної продукції несуть прямі збитки від неефективності роботи державних органів України. «Так інтенсивно євроінтегрувалися, що зараз втратили доступ на ринок головного партнера і навіть цього не помітили», – зазначив експерт.

Ситуація найбільше б’є саме по дрібним фермерам, які вкладали останні гроші у ягідний та садовий бізнес. Інвестиція у 1 гектар ягідного бізнесу коштує близько 30 тисяч євро, що дуже багато для фермера. Тож можна лише здогадуватися, які збитки зазнають власники західноукраїнських ферм внаслідок подібної заборони з боку ЄС. Через великі запаси у Європі знизився експорт ще однієї прибуткової культури – волоських горіхів. Він на 14% менше, у порівнянні з показником попереднього маркетингового року (99,2 тис. т).

Постраждали також ті, хто вклався у баштанні культури. Ціна на кавуни в Україні в середньому вже на 35% нижче, ніж в аналогічний період минулого року. Ціна на дині в середньому знизилися на 45%. В перші 2 літніх місяці 2019 року Україна експортувала 6,4 тис. тонн кавунів, що є найменшим показником за останні 3 роки.

овочі фрукти

Поки виробники намагаються завоювати міжнародні ринки своїми овочами та фруктами, внутрішній ринок поступово захоплюють імпортери, в тому числі помідорів та картоплі. За січень-липень 2019 року Україна імпортувала 21,87 тис. т картоплі на суму $7,71 млн. Половину імпорту займають Білорусь та Нідерланди. А ціни на українську картоплю нового врожаю з початку літа трималися на рекордно високому рівні, в 2-2,5 рази вище цін попереднього року. «Імпортерам і українським комерційним виробникам сьогодні доводиться конкурувати на ринку ще з картоплею від населення. Приватні домогосподарства теж вирішили заробити на високих цінах поточного року. Безумовно, це впливає на загальний рівень цін картоплі в Україні», – зазначає агроексперт Тетяна Гетьман.

Помідори та картопля стрімко зростають в ціні, і українські виробники часто не здатні конкурувати з імпортерами, оскільки ті мають кращі умови для вирощування. Фермери з Польщі та Туреччини мають і кредити, і державні дотації.

Виграє диверсифікація

Таким чином, нинішня цінова ситуація знову грає на руку великим латифундіям, – і не на користь малому бізнесу. Велике господарство може собі дозволити паралельно мати овочеві та садівничі господарства, а також основний бізнес – зерновий. Зерно хоч і дещо впало в ціні, але все одно дає шалені прибутки за рахунок колосального земельного фонду агробаронів.

Натомість, дрібні господарства часто вклали останні гроші в ягідництво, овочі та фрукти, щоб продавати в Європу, але їх можуть позбавити прибутків то європейські директиви, то надмірна пропозиція на ринку, то сюрпризи від власної держави. Тим не менш, дані негативні новини не були сюрпризом для тих, хто аналізує ринки і швидко на них реагує. Про директиву ЄС було відомо ще весною, однак частина виробників вважала, що якось обійдеться.

Загалом, той, хто вклався у виробництво лохини, малини та полуниці, зміг цього року отримати непоганий виторг за рахунок внутрішнього та зовнішнього ринку. Також гарні прибутки приносили бобові, зокрема нут та сочевиця. Той, хто не кладе яйця в одну корзину, має кращі шанси виграти в кінцевому рахунку – і тут не має особливого значення, чи це велике господарство, чи мале.

Сергій Чигир