Ретарданти для ріпаку: «так», «ні» чи «поміркуємо»?

26 октября 2019 г.
Статьи Агротехнологии Ретарданти для ріпаку: «так», «ні» чи «поміркуємо»?
ріпак

Вирощування озимого ріпаку – завжди великий ризик та високі витрати. Звісно, що ризик бажано зменшити. Витрати – теж. Але можливості для заощадження мають певну межу, за яку не варто переходити. Недоречна «економія» на рибі, як відомо з прислів’я, потім відчувається у смаку юшки.


Жартівливий вислів «економія повинна бути економною» насправді є розумним попередженням: не варто заощаджувати на необхідному. Відомо, що скнара платить двічі. Перша виплата , зазвичай, його потішає – заощадив! Але друга – це вартість втраченого (або «недоотриманого») врожаю.

Є обов’язкові статті витрат, де жадібність недоречна: насіння, мінеральне живлення, засоби захисту рослин. Звісно, що можна дещо відкоригувати витрати на добрива та ЗЗР, але це не впливає суттєво на загальну суму витрат.

Проте, існують препарати, відмова від використання (та придбання, звісно) яких у певних обставинах не впливає на кількість та якість врожаю. Мова іде про регулятори росту – ретарданти. Тому виникає питання: чи варто витрачати кошти на їх придбання, а час та певні зусилля – на їх внесення?

Щодо використання ретардантів на ріпаку існують різні думки. У величезному діапазоні: від безапеляційного «це є вкрай необхідно!», до не менш категоричного «змарновані гроші…».

Насправді буває і так, і сяк. В залежності від стану рослин, погодних умов, термінів та технології внесення препаратів.

Взагалі, навіщо потрібні ріпакові ретарданти? Головна мета їх застосування – примусове корегування розвитку рослин. Тому їх застосування у «ідеальних» посівах є недоречним. Але, на жаль, у буденному житті ідеали є майже недосяжними. Восени на Півдні України посіви або зріджені, або ущільнені, а їх розвиток або занадто швидкий, або, навпаки, відстає. Тому, у окремих випадках, від застосування ретардантів може бути користь.

Але що таке ретарданти? Це препарати, які блокують дію гібереліну. Для чого?

Щоб відповісти на це питання, потрібно дещо знати про гіберелін.

ріпак
Якщо кількість рослин на одиницю площі завелика, вони розпочинають «перегони».
Мета «перегонів» – відібрати у сусіда можливість отримувати сонячне світло. У рослин, які на ранніх етапах розвитку розпочали внутрішньовидову конкуренцію, видовжується не тільки стебло, але й гипокотіль (коренева шийка)

ГІБЕРЕЛІН НЕОБХІДНИЙ та ЗАЙВИЙ

Гіберелін – це природний рослинний гормон (фітогормон), який впливає на фізіологічні процеси, зростання, вегетативний та генеративний розвиток рослин. Гіберелін діє в комплексі з іншими фітогормонами: ауксином, цитокініном, абсцизовою кислотою та етиленом.

Наочний приклад діі гібереліну – його вплив на формування надземних та підземних частин рослини, на її архітектоніку.

Звісно, що майбутній «проект» рослини міститься у його ДНК. Але вплив зовнішніх умов та відповідні зміни гормонального балансу втручаються у початковий проект. Саме тому з однакового насіння не завжди виростають однакові рослини.

Фітогормони «допомагають» та «заважають» один одному. Ауксини верхівки пагону пригнічують ріст бічних бруньок, тобто забезпечують апікальне домінування. Якщо у рослині «перемагають» ауксини, стебло росте у гору та майже не розгалужується. У цій справі йому допомагають гібереліни. Вони стимулюють ріст стебла за рахунок розтягування клітин та активують апікальну меристему – так звану «точку зростання».

Цитокініни це домінування долають, та викликають розгалуження. Але, зазвичай, усі три групи фітогормонів «працюють» разом. Вони начебто «розтягують» рослину вгору, униз та вбік.

Рослина знає, як саме їй зростати та як розвиватися. Але існує проблема – рослина завжди вибирає шлях найменшого опору. Тобто намагається отримати максимальний доступ до ресурсів з мінімальними витратами.

Це правильна тактика, але у певних умовах – дуже погана стратегія. Розглянемо три можливі «сценаріі», коли неконтрольоване зростання має негативні наслідки.

Наприклад, восени у сприятливих умовах ранні сходи ріпаку зростають без обмежень. Але надлишок вегетативної маси може виявитися причиною вимерзання взимку. Створити високу концентрацію кріопротекторів (цукрів) в клітинному соку масивної рослині нелегко. До того ж, надлишок листя витрачає занадто багато води та запасених поживних речовин на власні потреби до переходу у стан зимового спокою.

Якщо у рослин ріпаку восени було «щасливе дитинство», рослини не сформували глибоку та розгалужену кореневу систему. Як казав персонаж мультфільму, «нас і вдома непогано годують». Якщо поживні речовини та волога постійно були у верхньому шарі ґрунту, навіщо корінням «залишати зону комфорту» та шукати чогось на глибині?

Але у подальшому умови вегетації можуть погіршитися. Наприклад, розпочнеться тривала посуха. «Балувані» рослини відчують іі негативні наслідки в повній мірі, бо не спроможні ефективно використовувати вологу з глибоких шарів ґрунту.

Необмежене зростання є причиною жорстокої конкуренціі рослин в ущільнених посівах. Кожна рослина намагається обігнати сусідів – конкурентів у боротьбі за «безлімітний доступ» до сонячного світла.

Гипокотіль повинен бути товстим та коротким. Його мінімальна товщина перед закінченням вегетації восени відповідає товщині звичайного олівця

Рослини щосили тягнуться догори… А потім приходить зима. Учасники гонки мають «витягнуту» кореневу шийку, слабке коріння та недостатній вміст вуглеводів у клітинному соку. Такі рослини приречені на смерть від морозу, і можуть дожити до весни лише у аномально теплу зиму.

 

У цих гіпотетичних ситуаціях у рослин ріпаку було б набагато більше шансів перезимувати, якби під час осінньої вегетації в них тимчасово «вимкнули» гіберелін.

Що відбудеться з рослиною, якщо під час активного вегетативного розвитку заблокувати дію гібереліну? Гіберелін «тягне» стебло рослини вгору. Якщо цей напрямок зростання заблоковано, вектор зростання зміститься вниз і вбік. Тобто в напрямку, яким «керують» два інші фітогормони: ауксин та цитокінін.

Підсумковий результат зміни «статури» рослини буде такий: потужний глибокий розгалужений корінь, компактна розетка листя, товсте вкорочене стебло.

Але це ще не всі наслідки «вимкнення» гібереліну. Цей фітогормон має чималий вплив на фізіологічні процеси, тому його тимчасовий «відпочинок» обов’язково призведе до деяких змін.

Наприклад, гіберелін гальмує утворення хлорофілу в листках рослин на світлі та сприяє його руйнуванню в темряві. Відповідно, блокування дії гібереліну збільшить вміст хлорофілу. А це сприяє ефективному фотосинтезу та накопиченню рослиною вуглеводів, необхідних для успішної перезимівлі.

Висока концентрація гібереліну зменшує в’язкість протоплазми. Цей гормон стимулює ріст, а зростання вимагає енергії – тобто вуглеводів. Якщо тимчасово «нейтралізувати» гіберелін, вміст вуглеводів в клітинному соку зросте, а протоплазма стане густішою. А чим густіше вміст протоплазми клітин, тим вище їх стійкість до замерзання.

Гіберелін «розганяє» ростові процеси, тому рослини інтенсивно дихають і «потіють», тобто випаровують вологу. При блокуванні гібереліну транспірація суттєво зменшується. Це важливо для виживання рослин при дефіциті вологи. Крім того, зменшення вмісту води у рослинних тканинах підвищує морозостійкість рослин.

Як «вимкнути» гіберелін? Досить просто: своєчасно обробити рослини ретардантами.

РІЗНІ ПРЕПАРАТИ, ОДНАКОВА МЕТА

Перші ретарданти були синтезовані у середині минулого століття. Їх використовували переважно для запобігання виляганню зернових колосових культур: рослини, оброблені в фазу подовження першого міжвузля, формували коротші, але більш товсті та міцні стебла.

Досліди по використанню ретардантів на посівах озимого ріпаку проводили ще в середині 1960-х. Але у виробничих масштабах їх почали застосовувати тільки в кінці 1980-х в країнах Західної Європи. З кінця 1990-х цей технологічний прийом стали використовувати також на сході Європи, зокрема в Україні.

Візуальні ефекти застосування різних за хімічною будовою ретардантів подібні, бо всі ретарданти блокують дію гібереліну. Але роблять це вони по-різному.

Деякі з них блокують біосинтез гібереліну. При цьому гормональний баланс рослини «зсувається» у бік ауксину і цитокініну. Препарати з такою дією активно стимулюють ріст коренів та сприяють формуванню додаткових пагонів.

Слід зазначити, що при певних обставинах блокатори синтезу гібереліну стимулюють синтез абсцизової кислоти – «гормону виживання».

Абсцизова кислота пригнічує ростові процеси. При цьому зменшується транспірація, відповідно – і споживання вологи рослинами. У клітинному соку зростає концентрація цукрів. Зазвичай таким чином рослини реагують на «неприємності» на кшталт посухи або заморозків. При проведенні «профілактичної» обробки ретардантами перед стресом рослини отримують додаткові шанси пережити несприятливі обставини з мінімальними втратами.

 

Якщо посіви зріджені, а рослини – слабкі, застосовувати ретарданти не варто. – зиску не буде


Синтез гібереліну блокують діючі речовини трьох хімічних груп:

а) хлормекватхлорид (ССС750, стабілан та ін.);

б) трінексапак-етил (модус, перфект, кальмі), прогексадіон Са (месідор);

в) триазоли (д.в. паклобутразол, уніконазол, тріапентанол, флурпірамідол, тебуконазол, тріадіметафон, метконазол).

Інша група ретардантів стимулює синтез етилену – «гормону старості». Етилен затримує диференціацію тканин, активізує процеси руйнування клітинних структур та прискорює старіння клітин. Таким чином, дія гібереліну блокується його антагоністом.

Найпопулярніша діюча речовина, що сприяє підвищенню концентрації етилену – етефон (церон).

Існують також комбіновані препарати, які підсилюють дію підвищеної концентрації етилену додатковим блокуванням синтезу гібереліну. Так діє, наприклад, комбінація мепікватхлориду та етефону (терпал).

Зазвичай, ретарданти-етиленпродуценти використовують для обробки зернових колосових культур для запобігання їх вилягання. Для обробки посівів ріпаку використовують діючі речовини, які блокують синтез гібереліну. Вони переважно належать до двох хімічних груп.

Хлорхолінхлорид, мепікватхлорид і хлормекватхлорид за хімічною будовою є четвертинними солями амонію. Вони перешкоджають приєднанню мелавонової кислоти до молекули каурину (попередника гібереліну в рослинах).

Діють вони надійно, але без «зайвих ніжностей». Тому при застосуванні у надмірній кількості або у стресових для ріпаку умовах, можливе тривале пригнічення рослин. У деяких господарствах препарати хлормекватхлориду або мепікватхлориду використовують як «гальмо» для екстреної зупинки зростання рослин, які небезпечно переростають. Але краще використовувати відносно «м’які» речовини з групи триазолів.

Триазоли як ретарданти на посівах ріпаку вперше стали застосовувати в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Бельгія) на початку 1990-х років. Виявилося, що у порівнянні з четвертинними солями амонію триазоли мають дві суттєві переваги.

По-перше, триазоли блокують три біохімічних процеса на різних етапах синтезу гібереліну. Це дозволяє отримати бажаний ефект при використанні помірних норм діючої речовини (0,3-0,4 кг д.р./га) та мінімальному ризику надмірно «придавити» культуру.

Друга перевага – системна фунгіцидна дія деяких представників цієї групи. Наприклад, метконазол та тебуконазол ефективно діють проти альтернаріозу, фомозу та справжньої борошнистої роси. Тому обробка посівів цими ретардантами забезпечує ефект «два в одному» – ретардантний ефект та контроль (профілактика) хвороб.

Слід зазначити, що далеко не всі фунгіциди класу триазолів є ретардантами, та не всі ретарданти з цього класу – фунгіцидами. Наприклад, флутріафол або дифеноконазол – це ефективні фунгіциди, але абсолютно «немічні» ретарданти. І навпаки, паклобутразол або уніконазол ефективні як ретарданти, але не мають достатньої фунгіцидної дії. Тому, в одному препараті іноді поєднують два триазола: один «фунгіцидний», а інший – «ретардантний».

На посівах ріпаку використовують таки діючі речовини:

  1. Тебуконазол. У препаративній формі к.е. (250 г/л) – Фолікур та незліченна кількість його генеричних «клонів».
  2. Метконазол. У чистому вигляді – препарат Карамба к.е. (60 г/л), а також в суміші з мепівакхлоридом – препарат Карамба Турбо к.е. (метконазол 30 г/л + мепікватхлорид 210 г/л).
  3. Паклобутразол. Препарат Сетар к.с. (дифеноконазол, 250 г/л + паклобутразол, 125 г/л).
  4. Пропіконазол. Препарат Тіназол к.е. (пропіконазол, 250 г/л).

ПОСІВИ РАННІ, ПІЗНІ ТА ЗАГУЩЕНІ

Основний принцип бізнесу – будь-які витрати повинні окупатися. Бажано – з великими відсотками. Сільське господарство не є винятком, тому бажано передбачати, в яких умовах застосування ретардантів є виправданим, а в яких – ні.

Відомо, що ретарданти можуть ефективно «поліпшити статуру» рослин ріпака при проведенні обробітку відносно «молодих» рослин. Якщо посіви обробити в фазу 4-5 листків, вразлива для морозу коренева шийка залишиться на рівні ґрунту або трохи вище (на 1,5-2,5 см) його поверхні. При цьому формується розлога розетка листя та потужне коріння.

Але втручання в формування статури рослин доцільно, якщо вони надмірно тягнуться догори. Це розповсюджена проблема у занадто щільних, «перенаселених» посівах.

Якщо на квадратному метрі відносно рівномірно розташовано 20-25 рослин, їм не потрібна стороння допомога – «місця під Сонцем» досить для усіх. Внутрішньовидова конкуренція при такій щільності посіву розпочнеться не раніш, аніж сформується 8-9-й лист. Коренева шийка до цієї фази розвитку вже має сталу висоту. Вона може стати товще, але не довше.

При щільності посіву 12-15 екз./м² рослини взагалі не створюють один одному проблем. До речі, це є суттєвим аргументом на користь використання для сівби ріпаку сівалок точного висіву: це дозволяє заощадити не тільки на насінні, але також на регуляторах росту.

Але якщо на квадратному метрі росте більше 35-40 рослин, то після формування 3-4-го листка рослини починають «виживати» сусідів. Вони тягнуться вгору, щоб накрити сусідів своєю тінню, і щоб не дати їм зробити це з собою. У таких «перегонах» витягується не тільки стебло, а й коренева шийка. Іноді вона піднімається на 4-5 см над землею. Розвиток кореневої системи відстає, бо вона формується за «залишковим принципом».

Обробіток ретардантами перешкоджає витягуванню стебла та кореневої шийки. Замість того, щоб з’ясовувати, у кого стебло довше і хто на кого має дивитися зверху вниз, рослини починають формувати розвинену кореневу систему. Та витрачати ресурси і час більш раціонально.

Якщо надто щільні сходи з’явилися в оптимальні або пізні терміни, рослинам цілком вистачає одного внесення ретарданту. Але якщо сходи з’явилися рано, може знадобитися ще одне застосування рострегулюючого препарату. Але з іншою метою: стимулювати ріст коріння, адаптувати рослину до морозу, перешкодити несвоєчасному переходу рослин до генеративного розвитку.

Якщо рослини розташовані на оптимальній відстані одна від одної, зайве втручання недоречне. На ретарданті можна заощадити

Відомо, що ретарданти стимулюють розвиток коріння. Для того, щоб забезпечити рослину достатньою кількістю вологи та мінеральним живленням, в кожному кубічному сантиметрі ґрунту повинно знаходитися щонайменш 1 см корінців. Зазвичай така щільність спостерігається в верхньому шарі ґрунту глибиною до 20-25 см, а нижче 40 см зменшується до 0,3 см/см³.

Якщо рослини «забули» про формування кореневої системі, ретарданти допомагають їм «згадати» про це. Стимулювати ріст кореневої системи доцільно при вирощуванні ріпаку на щільному важкому ґрунті, в якому коріння просуваються із зусиллям.

Приблизно за два-три тижні до очікуваного припинення осінньої вегетації ретарданти допомагають рослинам краще підготуватися до зими: завершити зростання, «віджати» зайву вологу, зробити вміст клітин більш густим, накопичити цукри та інші речовини з кріопротекторними властивостями.

Це важливо, якщо вегетація розпочалася рано та закінчується пізно, і рослини сформували величезні розетки соковитого листя.

Ретарданти гарантовано виправдають витрати при обробці загущених посівів, особливо ранніх. Якщо, звичайно, провести обробку своєчасно. Тобто не раніше появи 3-го і не пізніше появи 5-го листка.

Посіви з оптимальною та з мінімально допустимою (10-12 рослин/м²) щільністю доцільно обробляти ретардантами тільки тоді, коли сходи з’явилися рано. Тобто до 2-ї декади серпня. Цілком можливо отримати істотну прибавку врожаю «балуваних» рослин. Або навпаки, тих, яким доводиться рости на щільному твердому ґрунті. І тим, і іншим ретардант допомогає сформувати потужну кореневу систему.

Обробка посівів перед завершенням осінньої вегетації не гарантує того, що прибавка врожаю окупить витрати на ретарданти. Але якщо зима буде суворою, то ефект може виявитися вражаючим.

КОЛИ, ЯК, З ЧИМ

У фазі 4-5-ти листків культури рекомендовані норми застосування препаратів тебуконазолу, 250 г/л становлять від 0,5 до 0,8 л/га, препаратів метконазола (Карамба к.е., Карамба Турбо р.к.) від 0,7 до 1,25 л/га, паклобутразола (Сетар, к.с.) від 0,3 до 0,5 л/га.

При роботі з ретардантами не існує універсальних шаблонів. Існуюють певні рекомендаціі щодо того, що робити потрібно, і навпаки, не потрібно. Рекомендовані норми та строки. Проте, для певного поля в певних обставинах доцільність застосування ретарданту потрібно визначати особисто. Так само, як і технологію його застосування у разі потреби.

Проте, бажано використовувати деякі поради з виробничої практики:

1.Застосування ретардантів є обов’язковим для щільних посівів, які рано розпочали вегетацію та продовжують її у сприятливих умовах.

2.Оптимальна фаза обробітку рослин – формування розетки з 4-5-ти листків. Обробіток в більш пізні фази розвитку забезпечує лише частковий ефект.

  1. Одноразовий обробіток щільних посівів в фазі 7-8-го листка підвищує зимостійкість рослин, але не захищає точку росту від пошкодження сильними морозами. Коренева шийка встигає «витягнутися» над поверхнею ґрунту на 3-4 см, і це вже не виправити.
  2. Якщо фаза 4-5 листків настала відносно рано (до середи­ни вересня), то варто провести повторний обробіток у фазі 7-8-ми листків. При цьому що перше, що друге внесення ретардантів бажано проводити «без фанатизму», середніми нормами препаратів. Друге застосування ретарданту через два-три тижні «закріплює» результат першого, сприяє накопиченню вуглеводів та попереджає розвиток захворювань.
  3. Ретарданти змінюють гормональний баланс рослин і вимагають усвідомленого, акуратного застосування. Норми та строки внесення обов’язково повинні мати поправки на особливості сорту/гібриду та погодні умови.
  4. Необхідно враховувати оптимальний температурний режим застосування ретардантів. Обробки в спеку можуть погіршити вплив стресу, а у холодну погоду виявитися недостатньо ефективними.
  5. Чим гірше умови для вегетації культури, тим гірше працюють ретарданти. Та навпаки. Тому в холодну похмуру погоду варто використовувати максимальні норми препаратів, а у сонячну і теплу можна заощадити 10-20% від розрахованої норми.
  6. Ретарданти з групи триазолів зазвичай добре поєднуються у бакових сумішах з більшістю гербіцидів (д.р. хізалофоп-п-етил, хізалофоп-п-тефурил, клопіралід, пік­лорам), інсектицидів (піретроїди, неонікотиноїди та ФОС), а також добривами для позакореневого підживлення. Це дозволяє використовувати бакові суміші для одночасного вирішення питань захисту, харчування та регуляції росту рослин. Але перед приготуванням «коктейлю» з пестицидів, добрив і рострегуляторів доцільно заздалегідь перевірити їх на сумісність.

Чи варто заощаджувати на ретардантах? Варто, якщо перекрутити відомий вислів А.П.Чехова, «на полі все прекрасно: фаза розвитку рослин, щільність посіву, стан ґрунту та погода». А якщо щось не відповідає агрономічним уявленням про «прекрасне», економія на ретардантах може коштувати чимало. Якщо потрібно «виправити статуру» кволим «акселератам» у надто щільних посівах, або підготувати до суворої зими «розкішні» розвинені рослини, обробіток ретардантами не буде зайвим.

Олександр Гончаров