Регенерація під час війни: український шлях

Як українські фермери відновлюють ґрунти навіть у найважчі часи

Михайло Драганчук — експерт із регенеративного землеробства, засновник YouTube-каналу No-Tiller, автор книги «No-till для початківців», організатор конференції ReAgro25 та польових днів з регенеративного землеробства в Україні.

Посуха, війна, невизначеність. Три речі, з якими сьогодні живе кожен український фермер. Але є ще одне слово, про яке дедалі частіше говоримо — відновлення.

Колись ми звикли боротися з усім: з погодою, з бур’янами, з ґрунтом. Тепер починаємо розуміти — боротися не завжди означає перемагати. Іноді треба просто навчитися працювати разом із природою.

Від економії до філософії

Коли в Україні починався рух No-till, йшлося передусім про економію — менше пального, менше техніки, менше витрат. Це був перший крок — свідомий, але ще не повний. Ми тоді не розуміли, що просто зменшити втручання — замало. Треба змінити мислення.

Сьогодні це відбувається природно. І не через моду, а через необхідність. Клімат став непередбачуваним, ціни — нестабільними, ресурси — дорогими. Усе, що залишилося під контролем фермера — це його рішення. І саме вони визначають, чи зможе ґрунт вижити.

Відновлення як опір

Останні роки, особливо з початком війни, усе загострилось. Війна зруйнувала багато господарств, але водночас дала поштовх новому розумінню: відновлювати землю — це теж частина опору.

Я знаю фермерів із Херсонщини, які на деокупованих землях відновлюють поля, де кілька років нічого не вирощувалось, і все заросло бур’янами. Після розмінування вони повертаються туди й сіють — просто, без обробітку ґрунту.

Є й такі, з Миколаївщини, хто, попри зруйновану інфраструктуру і воронки на полях, сіють покривні культури. Вони не рахують це як бізнес-рішення. Вони просто хочуть повернути життя ґрунту. І саме в цьому, здається, справжній сенс регенерації.

Шість принципів, безліч шляхів

Мінімальне порушення ґрунту, постійне покриття, живі корені, різноманіття, інтеграція тварин, знання контексту — ці шість принципів здаються простими. Але за ними стоїть глибока філософія: не шкодити тому, що тебе годує.

Останній принцип — чи не найважливіший. Бо немає універсальних рецептів. Те, що працює на пісках Херсонщини, може не спрацювати на чорноземах Полтавщини. Кожен фермер має свій шлях, свої поля й свої рішення.

Регенеративне землеробство — це не про заборони і не про те, хто “правильний”. Це про спробу зробити крок у бік розуміння. Хтось починає з покривних культур, хтось — з тварин, хтось просто перестає орати. Але кожен із них робить важливий крок — до життя.

Маленькі кроки великого відновлення

Регенерація — це не лозунг. Це про людей, які продовжують сіяти, навіть коли невідомо, що буде завтра. Про тих, хто не чекає, що хтось прийде і допоможе. І, можливо, саме з таких маленьких кроків починається велике відновлення — землі, людей і країни.