Післязбиральні сидерати: за і проти?

28 октября 2019 г.
Статьи Післязбиральні сидерати: за і проти?
сидерати

Ефективне використання сучасних сидеральних культур в агробізнесі


У технологічному процесі вирощування будь-якої культури, а якщо точніше – під час збирання урожаю, за комбайном спостерігаються насіннєві втрати. Втрачене насіння класифікується як падалиця. Чи не задумувались ви над тим, що цю падалицю можна використати в якості сидератів? При цьому можна значно зменшити економічні витрати на висівання сидеральних культур і тим самим покращити фітосанітарний стан ґрунту.

Нашій редакції вдалося поспілкуватися з агрономом Олексієм Деркачем з ТОВ «СП Агродім», відділення «Голінка», що розташоване на Чернігівщині. Сам практик уже мав справу, так би мовити, з «вимушеними» сидератами, або ж падалицею.

Що з того експерименту вийшло – про це дізнаєтеся далі.

Класичні сидерати в сучасних умовах

Як розповів пан Олексій, для того, аби вирощувати сидерати, у господарствах ще за радянських часів планували та створювали сидеральні сівозміни. На сидерати можна висівати будь-які культури: озиме жито, пшеницю, ріпак, гірчицю, гречку, люпин, вику, овес, фацелію. З бобових – люцерну й конюшину, проте вони є дорожчими, а відтак висівати їх на сидерати в наш час – дороге задоволення. Кожна рослина в якості сидерату, поодинці чи в суміші виконує свою функцію. З допомогою сидератів можна знизити кислотність ґрунту, запобігти випаровуванню вологи, особливо на легких за гранулометричним складом ґрунтах. Також сидеральні культури – це зелене добриво. Якщо виростити вегетативну масу до 25 см, то це рівноцінно внесенню

20 т/га гною. За вирощування сидеральних культур також відновлюється ґрунтова біота, краще розкладаються органічні рештки, покращується фітосанітарний стан ґрунту.

Нині за класичного землеробства вирощування сидеральних культур є затратним та, відверто кажучи, невигідним. Наприклад, зруйнувати за один сезон плужну підошву з допомогою таких сидеральних культур, як люцерна, гірчиця чи ріпак, за словами агронома, взагалі не вдасться. Щоб досягти такого ефекту, потрібно, приміром, вирощувати люцерну два роки поспіль. Лише за умови замерзання та відтавання ґрунту й значного вологонакопичення пощастить це зробити. Відтак, зруйнувати плужну підошву можна тільки механічним способом.

сидерати

За класичного землеробства найдоцільніше вирощувати сидерати після збирання озимих зернових культур чи ріпаку, які рано звільняють поле. Як правило, сидерати висівають у половинних нормах. Далі їм дають змогу вегетувати 6-8 тижнів. Вегетативна маса має бути нарощена такою, щоб ви мали можливість якісно провести наступні ґрунтообробітки та сівбу. Після нарощування зеленої маси сидеральні посіви коткують різними видами котків, як гладкими, так і кільчасто-шпоровими. Але тут слід уникати подрібнення, оскільки подрібнена вегетативна маса може створити «подушку» з рослинних решток, яка забиватиме робочі органи ґрунтообробних знарядь. Далі, коли маса прив’яне, впоперек коткування можна провести ту ж саму оранку чи глибоке дискування.

Вимушені сидерати, або що потрібно враховувати

– Інша річ, коли ми маємо вимушені сидеральні культури, – розповідає Олексій Деркач, – це, так би мовити, падалицю. Наприклад, під час збирання озимих зернових чи озимого ріпаку зазвичай відбуваються втрати врожаю. Але їх можна використати як сидерат. Проте тут слід також враховувати й особливості ґрунтово-кліматичних умов. Одного року в нашому відділенні після озимого ріпаку планували висівати озиму пшеницю. Тож після збирання попередника провели лущення стерні на глибину 4-6 см. Минуло два тижні. Такий агроприйом спровокував проростання падалиці ріпаку. Далі ми вирішили не проводити ґрунтообробіток, а залишити сходи ріпаку в якості сидерату до строків проведення основного обробітку та висівання озимої культури.

Як правило, серпень місяць відзначається великою посухою, і того року винятку не було. Згодом, коли прийшов час проводити основний обробіток ґрунту для висівання озимої пшениці, ми помітили, що залишений сидеральний ріпак «викачав» з 30-сантиметрового шару всю вологу. Загалом в Україні, залежно від зони вирощування, питання вологозабезпечення є одним з найактуальніших. Найбільше не вистачає її саме у посівний осінній період. Хоч наше господарство і розміщене на Чернігівщині, у зоні Полісся, але наші землі розташовані на найвищій точці. І якщо в регіоні випадає 10 мм вологи, то у нас цей показник удвічі менший.

Зазвичай у відділенні компанії основний обробіток ґрунту під озиму пшеницю – глибоке дискування на глибину 20-22 см, на деяких полях проводять плоскорізний обробіток. Саме на цьому полі мав працювати плоскоріз. За словами агронома, коли агрегат заїхав у поле, на цьому його робота й зупинилася. Ґрунт був настільки пересушений, що у нього ледь змогли заглибитися робочі органи, а підірваний пласт ґрунту був у вигляді великих твердих брил, які не можна було подрібнити жодним ґрунтообробним знаряддям. Тож на цьому практичному досвіді спеціалісти зрозуміли для себе перше правило: вирощування сидератів після збирання культур, які рано звільняють поле (озимі зернові та ріпак), буде ефективним лише за достатньої кількості вологи.

– У своїй структурі ми також маємо меліоративно-осушені землі – чорноземи опідзолені на торф’яній основі, – продовжує ділитися досвідом агроном. – На одному з таких полів у господарстві було залишено ріпак на сидерат. Проте на цьому полі після сидерального ріпаку хоч і залишилася волога, все ж виникла інша проблема – озима совка. Імаго цього шкідника відкладає яйця на листках рослин. При цьому на бур’янах чи на сидеральних рослинах – різниці немає. Якщо на полі після збирання культури немає бур’янів чи сидеральних рослин, шкідник на такому полі не розмножується.

За вчасного ґрунтообробітку під озиму пшеницю шкідника можна проконтролювати механічним способом. Проте поки наш сидеральний ріпак ріс, ми дали шкіднику можливість розмножитися. Після висівання та отримання сходів озимої пшениці довелося екстрено застосувати хлорпиріфос у нормі 1 л/га, адже на 1 м2 нараховували до 30 особин озимої совки. За такої норми інсектициду навіть у 10-сантиметровому шарі ґрунту загинули личинки травневого жука. Якщо у посівах пшениці згодом з’являються рослини озимого ріпаку, їх можна легко знищити гербіцидом на основі трибенурон-метилу у нормі 15-20 г/га. Утім, бажано не затягувати з цим, щоб запобігти конкуренції з боку ріпаку (до появи 3-го листка у пшениці). Тому друге правило, яке взяв собі на замітку пан Олексій: за вирощування сидератів потрібно також контро­лювати шкідників. Адже, як показала практика, сидерати слугують базою для розмноження шкідників, таких як лучний метелик, совки та інші, й тому потребують хімічного захисту. Тож за умов сучасного ведення агробізнесу, такий захід є затратним та не зовсім вигідним, – наголосив Олексій Деркач.

No-Till — без сидератів не обійтися

No-Till – єдина система землеробства, яка передбачає обов’язкове вирощування сидеральних культур. Це зумовлено тим, що ґрунт за такої системи не обробляють, і упродовж кількох років його структура стає максимально наближена до природної. У такому разі, наприклад, такі сидеральні культури, як гірчиця, редька олійна, завдяки своїй стрижневій кореневій системі здатні за сезон поліпшити дренаж ґрунту, оскільки за нульової технології плужної підошви немає, що допомагає кореневій системі рослини безперешкодно рости вглиб.

Приведемо приклад з досвіду АПОП «Великообухівське», що розташоване на Полтавщині. У цьому господарстві одночасно зі збиранням озимої пшениці сіють редьку чи гірчицю олійну. Над жаткою комбайна встановлюють електромеханічну сівалку, яка висіває сидерати під час збирання пшениці. Таким чином, висіяне дрібне насіння, що потрапило на поверхню ґрунту, після проходу комбайна покривається подрібненою соломою. Завдяки перепадам температур (день-ніч) відбувається конденсація повітря з утворенням роси. Цієї вологи цілком достатньо для проростання насіння та утворення хороших сходів. Якщо в цей час випадуть опади, звісно, що вони не будуть зайвими. Висіяний сидерат квітує аж до самісіньких морозів. Окрім цього, як розповів керівник господарства, самі сидерати є досить ефективним біологічним знаряддям якісного ґрунтообробітку без застосування усіляких глибокорозпушувачів. Утім, слід брати до уваги те, що якщо рослини сидератів встигають до настання знижених температур сформувати насіння, їх необхідно знищити гліфосатом. Оскільки у разі його дозрівання та висипання на поверхню поля, проросле навесні наступного року насіння спричинить більші проблеми, аніж бур’яни. Також за нульової системи землеробства, скоріш за все, можна використати й принцип «вимушених» сидератів деяких культур.

Власне, з наведеного вище практичного досвіду різних господарств можна зробити певні висновки. У нинішніх умовах господарювання за класичної системи землеробства вирощування як звичайних, так і «вимушених» сидератів є економічно недоцільним, тоді як технологія No-Till передбачає обов’язкове їх вирощування. До того ж за нульової системи землеробства можна використовувати і «вимушені» сидерати. А чом і ні.

Сергiй Iваненко