Земля і воля, або чому мораторій тримає селян за кріпаків?

28 Травня 2019 г.

Статьи Законодательство Земля і воля, або чому мораторій тримає селян за кріпаків?
мораторій

Як ми й очікували, земельне питання так і не було вирішено цьогоріч. Депутати вирішили продовжити мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення до 2020 року, а президент Порошенко підписав цей закон. А прихід до влади нового президента не дає поки що відповіді на питання: що він робитиме з мораторієм?


Нова влада намагається не педалювати цю тему, як це робила й влада попередня. У заручниках популізму опинилися мільйони власників паїв, які не можуть вільно розпоряджатися своєю землею.

Влада марно намагається роками сховатися за загальними фразами про «недопустимість скупки української землі». Адже в Україні сформувалася велика кількість власників, яка хоче таки цю «українську землю» продати, бо не має фізичної та фінансової можливості її обробляти. А можновладці такої можливості не дають, порушуючи тим самим норми Конституції про вільне право громадянина розпоряджатися своїм майном.

Між іншим, ухвалюючи у 2001 році закон про мораторій на продаж сільгоспземлі, депутати визнали це тимчасовою мірою для створення механізму купівлі-продажу землі. Тобто, навіть в самому тексті мораторію визнається, що земля врешті-решт, має вільно купуватися та продаватися. Але саме мораторій став прикриттям для популізму політиків, які розцінювали його, як заборону продавати землю заради захисту селян.

Назріло та перезріло

Можновладцям надзвичайно вигідно зберегти діючий статус-кво, бо воно дає колосальні переваги для розвитку їхнього аграрного бізнесу в умовах відсутності конкуренції. Фактично, на теренах України сформувався неофеодалізм, коли пайщики прикріплені до своєї землі, наче кріпаки. Вони не можуть її вільно продати, щоб переїхати в місто, розпочати власний бізнес чи нормально дожити старість або допомогти дітям.

Натомість, вони змушені здавати місцевим панам на довгі роки в оренду свої паї, щоб отримувати мішок гречки на рік, або плату в 30-50 доларів за гектар. Таким нечесним шляхом, використовуючи дешеву працю та дешеву землю, аграрні барони отримують надприбутки, виснажуючи не свою землю соняшником та ріпаком.

Наслідком цієї ситуації є: тотальне безробіття на селі, зруйнована сільська інфраструктура, штучне затримання розвитку фермерства, тваринництва та садівництва.

В останні роки риторика влади дещо змінилася. На словах виступаючи за скасування мораторію, на ділі його дію всіляко затягували під приводом того, що для його функціонування потрібно підготовити законодавчу базу. Мається на увазі закон «Про обіг земель» та інші закони.

Кабмін мав внести відповідний законопроект до березня, однак уряд втретє зірвав термін подачі до Ради законопроекту «Про обіг земель». І це при тому, що ще під час засідання уряду 13 лютого, Кабмін публічно інформував про свій намір подати до парламенту згаданий законопроект вчасно – і навіть затвердив План організації підготовки документу. Згідно цього плану, документ мали підготувати профільні відомства – Мінагрополітики, Мінекономрозвитку, Мінфін, Держгеокадастр та Мін’юст до 15 лютого.

Незрозуміло, свідомо чи ні уряд затягує цей процес. Водночас, земельне питання загострює політичне та соціальне напруження в країні, а також непрості стосунки з Міжнародним валютним фондом, з котрим підписаний Меморандум про співпрацю.

мораторійУ заручниках слуг народу

Затягуючи дію мораторію, урядовці та народні обранці, напевно, не розуміють, що нинішня ситуація сильно відрізняється від тієї, яка була 10-15 років тому. Насамперед, власники паїв сильно постаріли. Нині їхній середній вік – 65 років. Вони розуміють, що більше не скористаються своєю землею для ведення сільського господарства. При тому, що орендна плата настільки мала, що не дає можливості прогодуватися за її рахунок. Виходить парадоксальна ситуація, коли земля більше не годує своїх хазяїв, а продати її, щоб були гроші на старість, немає можливості.

Тож не дивно, що нинішня ситуація не влаштовує саме стареньких бабусь і дідусів, про яких так «опікуються» політики перед виборами. Цікаво, що першими позивачами проти держави Україна з цього питання були саме літні люди – 79-річний Віктор Цицюра та 71-річна Софія Зеленчук. І ще в травні 2018 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі визнав, що мораторій на продаж землі порушує базові майнові права українських громадян. Рішення було прийнято за позовом вищезгаданих пенсіонерів.

«Моя власність є, але цією власністю я розпоряджатись не можу. Здати в оренду можу, але продати не можу. Людина при своєму житті не має можливості скористатися вартістю свого паю», — зазначив Віктор Цицюра. Земельну ділянку площею 3,5 гектари, яку він отримав у спадщину, він здає в оренду. Та мораторій не дозволяє отримувати за оренду своєї землі ринкову ціну. «Плата за орендні паї мізерна. Ми подали позови і сподівалися відсудити в держави збитки через те, що не могли продати землю і через те, що немає нормальної ціни на неї. Якби земля була товаром, ціна була б зовсім інша», — каже Віктор Цицюра.

Європейський суд зобов’язав Україну гарантувати право її громадян розпоряджатися своєю землею. Водночас, якщо українська держава затягуватиме зі скасуванням мораторію, скривджені власники земельних паїв зможуть відсуджувати в Страсбурзі й грошові компенсації.

«Це дає державі мінімум рік або два для отаких змін. У нас власників землі — мільйони. І навіть, якщо кожному з них виплачуватимуть по 500-600 євро, це будуть непідйомні витрати для державного бюджету. Це може просто довести до банкрутства нашу державу», — прокоментував ситуацію директор зі стратегічних питань Української Гельсінської спілки Михайло Тарахкало, який представляє інтереси Цицюри та Зеленчук в ЄСПЛ.

А 22 серпня 2018 року вступило в силу рішення Європейського суду, згідно з яким мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення визнаний таким, що порушує права людини. Але Конституційний суд України відмовився оцінювати конституційність мораторію, незважаючи на рішення ЄСПЛ.

На думку експертів, якби мораторій був скасований, то існувала ринкова ціна не лише на землю, але й на її оренду. Якщо зараз рік оренда гектару коштує близько 50 доларів, то за умови скасування мораторію вона б могла зрости до 200-250 доларів. Нинішня мізерна вартість оренди є, фактично, прихованою дотацією аграрних олігархів з боку держави.

За даними Світового банку, щорічні втрати українських власників земельних паїв від заниженої вартості оренди становлять 86 мільярдів гривень, або ж 3,3 мільярди доларів. Натомість, запровадження вільного земельного ринку, за прогнозами експертів, дозволить залучити в АПК країни 10 мільярдів доларів інвестицій. Для порівняння: у 2017 році в галузь інвестували всього 2 мільярди.

Земля в тіні

Наразі під мораторієм перебуває 40 мільйонів гектарів, або дві третини території України. Мораторій обмежує право розпоряджатися своєю землею 7 мільйонів власників земельних паїв, або ж 16% українських громадян.

Зрозуміло, що багатьом з пайщиків терміново потрібно гроші: на лікування, на навчання дітей та онуків, на проживання чи бізнес. Однак ані продати, ані заставити своє майно для кредиту вони не можуть. Тож не дивно, що ринок купівлі-продажу землі таки працює, але має тіньовий характер, де ані продавець, ані покупець не захищені. Зрозуміло, що нічого від таких оборудок не отримує й держава.

Одним з найбільш популярних способів продажу землі останнім часом стала угода емфітевзису – це довгострокова оренда на кілька десятирічь з виплатою грошей наперед, що позбавляє пайщиків будь-якої можливості розпоряджатися своїм майном. При чому, це робиться за дуже низький прайс. Загалом, селяни продають землю за угодами емфітевзису по ціні 1 тисяча доларів за гектар. І це при тому, що за навіть самими скромними прогнозами після мораторію пайщики могли б продати землю по ціні 3,5-4 тисячі доларів за гектар.

Фактично, зараз за допомогою мораторію відбувається прихований грабунок селян. Спочатку аграрні барони, які часто є народними чи місцевими депутатами, завдяки мораторію тримали смішну ціну на оренду, що дало змогу їм володіти величезними орними площами під 10-40 тис. га. Тепер, коли мораторію може надійти кінець, вони намагаються присвоїти землю собі за допомогою довгострокової оренди, яку власник землі не зможе оскаржити.

Зверху чи знизу?

Неврегульована земельна ситуація створює напруження на селі. Часто виникають конфлікти, у сільрадах відбуваються справжні сутички за землю, між пайщиками та орендарями також часто виникають конфлікти, чим користуються рейдери. За останні 2-3 роки кількість земельних рейдерських атак зросла в рази. Нечесні на руку аграрії намагаються скористатися ситуацією і «застовбити» собі якомога більша орендних земель, щоб продати їх втридорога.

Зрозуміло, щоб без ефективної роботи правоохоронних органів, судів, місцевої влади процес може перетворитися у земельний дерибан та навіть грубе насилля. Потрібно вже зараз встановлювати прозорі та зрозумілі правила гри, однак проблема в тому, що до цього ніхто не готується.

Безумовно, всі громадяни зараз очікують думки нового президента з цього питання, але він мовчить – як мовчить із приводу інших гострих питань. «Потрібно створити нормальну юридичну базу, захистити інтереси держави, захистити інтереси власника, інтереси інвестора, а потім відкрити ринок», – натомість зазначив спікер передвиборного штабу Дмитро Разумков. За його словами, відкриття ринку землі – це питання політичної волі, а законодавчої базу можна розробити за півроку.

Проблема в тому, що й на селі немає єдиної позиції. Частина власників паїв залякана політиками, що «прийдуть іноземці – і все скуплять». Інші готові продати землю хоч іноземцю, хоч чорту лисому, але бояться це сказати, щоби не гудили односельчани. Але чим більше будуть замовчувати цю проблему, тим більше буде влада на ній спекулювати за рахунок інтересів селян. По великому рахунку, селяни хочуть, аби держава забезпечила їхнє право на вільне володіння своєю землею. І нова влада повинна це зрозуміти.

Серій Чигірь