Від чого залежить врожайність сої і на які аспекти її вирощування потрібно звернути увагу
На фоні відносно успішного для вирощування сої минулого сезону, цей рік не дуже вдався. Якщо тогоріч посіви сої (хоча більшою мірою кукурудзу) врятували несподівані дощі у липні, то нині такого дива не трапилося. Показники врожайності цієї культури – десь посередні, десь – нижче середнього рівня, якщо не брати до уваги господарства із суперефективними технологіями вирощування. Гадаємо, доречним буде поміркувати на тему перспективності вирощування сої за вельми нестабільних сучасних кліматичних умов та визначити потенційні напрямки розвитку технології.
Вітчизняні фермери вирощують сою на досить солідних площах відносно нещодавно – друге десятиліття поспіль. Однак впродовж цього періоду ми вже встигли отримати досить багатий досвід. В останні роки цей досвід полягає в тому, що одні люди навчилися вирощувати сою і регулярно збирають більше 3 тонн на гектар, інші – ризикують, намагаючись вгадати із технологією, і отримують то по 35 ц/га, то по 16 ц/га…
Треті – і їх стає дедалі більше з кожним роком – постановили собі не зв’язуватися з цією культурою, звернувши погляди у бік гороху і нуту, чи взагалі відмовившись від бобових культур. Окрема категорія фермерів, таке враження, розглядає сою переважно як цінний елемент сівозміни, обходячись мінімальними витратами і сподіваючись на те, що може пощастить з опадами. Вчасно випаде пара хороших дощів, особливо в період цвітіння – можемо зібрати всі 30 центнерів, не пощастить – будемо молотити по 11-13 центнерів – якраз «в нуль», зате отримаємо відмінного попередника під наступну культуру.
Лімітуючим фактором врожайності сої була і залишається волога, до якої додається потреба рослин отримати певну кількість теплових одиниць, необхідних для нормальної вегетації. Втім, останній фактор у зв’язку з очевидним потеплінням вже не настільки актуальний, і елементарно вирішується шляхом підбору ранніх сортів для вирощування в північних регіонах. На відміну від цього компенсувати чимось нестачу вологи досить складно, адже соя – культура мусонного типу. Це означає, що вона любить теплий (а не палючий!) і вологий клімат.
Класичної весни немає вже енний рік поспіль, і в квітні, відразу слідом за таненням снігу (якщо він є!) вдаряють фактично липневі температури. Найчастіше в квітні, травні і в більшій частині червня немає навіть натяку на продуктивні опади, що вганяє сходи сої в стресовий стан.
Потрібно говорити про те, що майже під кожні ґрунтові та кліматичні умови, під кожен агрофон, під кожне господарство і кожне поле можна підібрати конкретну технологію вирощування сої, яка дозволить досягти чітко заданої мети. Десь – зібрати достатньо для того, щоб добре заробити, десь – досягти нормальної рентабельності, а в найгіршому випадку – урізноманітнити сівозміну і отримати безцінний досвід, не заходячи «в мінус».
Для того, щоб успішно вирощувати сою, потрібно врахувати буквально кожну дрібницю. Перерахуємо по порядку.
Правильний вибір сортів сої
Це, мабуть, найбільш недооцінений аспект вирощування сої. Сорт, який показав себе 50 км на південь з найкращого боку як ультраранній може виявитися тут вже як середньостиглий, і найважливіші його фази вегетації, скажімо, цвітіння, потрапляють на саму спеку і суховії … Або ж навпаки – сорт просто не встигає добре налитися і визріти. Це ж стосується і вибору сортів сої згідно критеріїв стійкості та інтенсивності.
Правильний вибір сорту сої – це відсотків 50-60 успіху, тому ні в жодному разі не слід нехтувати цим аспектом, а навпаки – звернути на нього головну увагу. Адже це безкоштовний спосіб підвищити врожайність сої та економічну стабільність вирощування цієї культури.
Потрібно зробити нехитрі арифметичні розрахунки, взявши на метеостанції дані щодо кількості опадів за останні 10-15 років, і розподілу їх за місяцями. Ми зможемо простежити і визначити певні кліматичні закономірності. Наприклад, більша частина дощів йде в травні-початку червня – вибираємо сорти, ключові фази вегетації яких потрапляють під вологу. Дощі починають випадати в липні – підбираємо більш пізні сорти. Дощів немає взагалі – навіщо тоді нам та соя…
Передпосівна обробка насіння
Якщо ми хочемо навчитися отримувати стабільні врожаї сої, то повинні розуміти, що будь-яка ефективна технологія вирощування цієї культури вимагає хорошої передпосівної обробки насіння. Інакше нічого не буде, особливо якщо ми відмовимося від інокуляції або ж вирішимо заощадити на її якості. Завдяки наявності в складі інокулянту штамів специфічних бактерій – ризобій, рослини сої отримують можливість дістати додатковий легкий для засвоєння атмосферний азот в кількості не менш ніж 40 кг/га. Це активізує фізіологічні процеси і робить більш доступним мінеральне живлення сходів.
Окрім інокуляції, існує сенс використовувати якісний фунгіцидно-інсектицидний протруйник на сої – від його наявності та якості обробки насіння залежить не менше 30-40% майбутнього врожаю.
Мінеральне живлення сої
У деяких господарствах взагалі не здійснюють основного внесення добрив під обробку ґрунту. Мовляв, якщо підуть дощі, то й так вродить… В принципі такий підхід має право на життя, але тим не менш, про нормальні врожаї в такому разі не може бути й мови.
Всупереч поширеній думці, сої теж потрібні азотні добрива, хоча і в меншій нормі. Краще використовувати азотно-фосфорні або азотно-сірчані добрива в помірних кількостях при передпосівній підготовці ґрунту або безпосередньо в рядок під час посіву. Умовно кажучи, нехай це буде 40-60 кг діамофоски, які обов’язково дадуть позитивний ефект, зокрема, посприявши нормальному запуску процесів азотфіксації.
У сої також є специфічна «ахіллесова п’ята» – це нестача бору, і меншим чином, кобальту і молібдену. Бажано провести інкрустацію насіння препаратами, що містять ці мікроелементи, принаймні хоча б бор. У будь-якому випадку обов’язковою є дворазова обробка посівів сої бором – в період перед цвітінням і під час наливання бобів.
Гербіцидний захист сої
Бур’янів в міжряддях не повинно бути в принципі. Якісний ґрунтовий гербіцид, в крайньому випадку ударний додатковий страховий – все ж краще, аніж втрата значної частини врожаю. Потрібна нормальна дієва технологія. Зокрема, це позитивний досвід застосування агрегатів для міжрядної обробки посівів з одночасним підживленням міжрядь.
Ризики вирощування сої є настільки значними, що це дозволяє експериментувати в окремих випадках – гірше не буде. Тому вітаються розумні експерименти з густотою посіву, технологіями обробітку ґрунту, застосуванням сидератів, а також різноманітних антистресантів, гуматів і т.д. Так чи інакше, соя має бути присутня в сівозміні більшості господарств, і вона повинна давати пристойну рентабельність, якщо лишень мова не йде про посушливий степ, де більш-менш комфортно почуваються лишень озимі зернові.
Це можливо, і як можна припустити, беручи до уваги український досвід, з часом у аграріїв приходить більш глибоке розуміння особливостей вирощування цієї культури. І воно невід’ємно пов’язане зі змінами в підходах до обробки ґрунту і мінерального живлення рослин. Управління рослинними залишками, накопичення і збереження вологи, цільове використання добрив, позакореневі обробки, технології точного землеробства – всі ці елементи одного великого пазлу сприяють і підвищенню врожайності сої. Так само як і інших культур.
Якщо ми навчимося краще вирощувати озиму пшеницю або кукурудзу, то у нас краще буде виходити і соя.
Iван Бойко