Що насправді готує агровиробникам ринок землі – 2020
Нова влада готова запустити ринок землі з наступного року, але зробить це, скоріш за все, в половинному вигляді, побоюючись лобі аграрних баронів. Водночас, на президента та партію «Слуга народу» активно тисне Міжнародний валютний фонд, вимагаючи дозволити продаж землі іноземцям, інакше Україна більше не побачить кредитів.
Земля – не для всіх
Новий уряд поставив амбітну мету запустити ринок землі вже наступного року, скасувавши мораторій на продаж сільгоспземлі, який існує майже 20 років. На думку чиновників, вільний продаж землі дозволить істотно підвищити економіку країни, а також залучити мільярдні інвестиції в АПК, в тому числі іноземні. Земельна реформа повинна запустити ринок землі та грошові відносини, скасувавши напівфеодальну систему земельних паїв.
Однак рішучість швидко провести земельну реформу була швидко зведена нанівець. Якщо ще у вересні команда Зеленського хотіла дозволити продаж землі всім покупцям, в тому числі іноземцям, то вже у жовтні представники Зе були вже не такі рішучі. Спочатку вони захотіли обмежити покупки для іноземців, потім повністю заборонити їм придбання землі до певного часу. Далі у Зе-команді вирішили обмежити покупців у обсягах землі, а також ввести своєрідний ценз щодо досвіду роботи в АПК. Мовляв, чим більше працював у АПК, тим більше маєш можливостей для покупки. Врешті-решт, є всі підстави очікувати, що Верховна Рада ухвалить саме половинчастий законопроект, який максимально відтермінує продаж землі, максимально його ускладнить і обмежить.
Не виключено, що дозвіл купити землю спочатку дадуть лише дрібним сільгоспвиробникам та фермерам. Але, по суті, це збереження статус-кво, бо ті не мають фінансових можливостей купити землю, хоча дуже цього насправді потребують.
Максимально зацікавлені у збереженні нинішнього орендного статусу великі агрокомпанії. Витрачатися на покупку землі для них немає сенсу, набагато дешевше кинути пайщикам лантух гречки на рік або невеличку суму у 100 доларів за гектар, ніж платити величезні гроші за викуп десятків тисяч гектарів, та ще й конкурувати з іншими покупцями. Аграрії справедливо побоюються, що їхні орендні площі будуть розділені та перекриті іншими ділянками, в яких буде вже інший власник.
Що стосується фермерів, то вони навпаки максимально зацікавлені у запуску ринку землі. На відміну від великих господарств, вони вкладаються не у зерно, а у продукцію з високою доданою вартістю – садівництво, виноградарство, тваринництво, ягідництво і т. д.
У розвиток цих підприємств вони вклали останні гроші, і дуже ризикують, якщо пайщик вирішить змінити орендаря, адже ці види бізнесу приносять прибуток не одразу, а відбиваються лише за кілька років. Безумовно, фермери були б спокійнішими за свій бізнес, якби земля належала їм, і вони мали б нагоду інвестувати в неї гроші, або залучати кредити банків під заставу землі.
Однак, хоч фермери і мають бажання викупити землю, але не мають можливостей. Всі кошти вкладені у бізнес, тож зайвих гривень на викуп немає, а їх доведеться витрачати чимало. Мало того, фермери також серйозно ризикують, адже після запуску ринку землі пайщик може продати свою землю більш заможному покупцеві. І той отримає не лише землю, але й прибутковий бізнес фермера, який буде змушений відстоювати своє право на повернення майна у «справедливих» українських судах.
В пошуках грошей та справедливості
Загалом, запуск ринку землі запланований на жовтень 2020 року, а не з січня чи березня, як очікувалося раніше. Зрозуміло, що для справедливого запуску землі потрібно передати землю в руки тих, хто справді її обробляє, а зараз це – фермери-орендарі, а не пайщики-селяни. Саме фермери зі своєю землею могли б створити на селі міцний прошарок заможного населення, зупинивши відтік сільської молоді за кордон та у міста.
Але для цього фермерів треба наділити коштами для викупу землі. Їх в бюджеті наступного року немає, і мабуть, не планується виділяти на це державні кошти взагалі. Тим паче, як ми й так могли спостерігати за «ефективною» системою державних дотацій у 2016-2018 роках, ці кошти навряд чи б попали до фермерів.
Що ж стосується українських банків, то вони навряд чи будуть фінансувати фермерів. Вони й так не дуже полюбляють вкладатися у операції з АПК, навіть під заставу техніки та іншого майна. Та й таких коштів на викупні операції українські банки не мають. Після проведення НБУ політики «банкопаду» у 2015-2017 роках, в Україні залишилися лише одиниці банків, які дійсно спроможні на подібні операції. Але у них фінансові можливості дуже обмежені – і їх не вистачить на всіх бажаючих купити землю, навіть якщо це будуть лише дрібні сільгоспвиробники. Банківські відсотки у 11-13% будуть непідйомними для більшості з них.
По суті, єдиним джерелом фінансування викупу земельних ділянок є іноземні інституції.
Переговори щодо залучення коштів Міжнародних фінансових організації (МФО) наразі йдуть повним ходом, однак тут каменем спотикання є плани влади обмежити продаж землі для іноземців. МФО готові фінансувати такі проекти, але за умови, якщо Україна дозволить продаж землі й для іноземців. Таким чином, реформатори із команди Зе самі себе загнали у замкнуте коло, коли вирішили провести земельну реформу у обмеженому вигляді, тобто без участі покупців-іноземців.
Як пояснив Зеленський своє бачення земельного ринку на грандіозній прес-конференції, на початку планується дозволити продавати сільгоспділянки українським компаніям – і лише коли ринок буде запущено, це дозволять також іноземцям. «Деякий час ми повинні продавати землю тільки українцям. Другий період, самі фермери кажуть, коли наші вже купили, коли у нас вже кредитна ставка, коли вже у нас пільги, тоді ви можете вже відкрити іншим. Іншим іноземним компаніям, які будуть 100% працювати на цій землі. І будуть українці працювати. Але це буде через кілька років», – заявив Зеленський, не пояснивши, про яку кредитну ставку йдеться мова.
Земельна ксенофобія
Таким чином, реформа від Зеленського дає карт-бланш вітчизняним агрокомпаніям скупити ділянки задешево. І зі спекулятивною метою продати їх іноземцям у 2-3 рази дорожче. Все це може створити на земельному ринку мильну бульбашку спекуляції і викликати тотальне земельне рейдерство.
Найбільше постраждають від цієї схеми саме пайщики, тобто власники землі. Колишні працівники колгоспів, вони колись отримали замість роботи та стабільної, хоч і маленької зарплати, земельні паї, які вони не здатні обробляти через вік та бідність. Головна проблема для пайщика – як продати землю по якомога високій ціні, щоб мати можливість нормально дожити свій вік та допомогти дітям та онукам. Реформа від Зеленського фактично позбавить їх цих можливостей, бо так землю купуватимуть перекупники по низькій ціні. Замість того, щоб продати землю напряму і отримати нормальні гроші, пайщики знову будуть змушені йти на поступки своїм інтересам, оскільки їм пропонуватимуть не ринкові ціни.
Ну а поки влада думає, агробарони влаштували справжні акції протесту, вимагаючи відмовитися від продажу сільгоспземлі іноземцям. Для цього навіть перекривали дороги, використовуючи для цього своїх працівників. Подібні перфоманси вплинули на владу і вона пішла на поступки. Паралельно аграрні олігархи розгорнули кампанію, залякуючи населення скупкою іноземцями українських земель, мовляв, українці незабаром залишаться без землі і будуть працювати на китайських, арабських та німецьких панів.
При цьому, подібні захисники української землі чомусь замовчують, що більшість великих агрокомпаній зареєстровано в офшорах, чи мають з ними тісні зв’язки, тобто по суті, є іноземними резидентами. Великий агробізнес намагається вийти на світові біржі, отримати іноземних інвесторів і скупити активи за кордоном. Таким чином, латифундії вже давно перетворилися на транснаціональні компанії з великою іноземною участю.
Доволі сумнівними є також залякування щодо скупки священної української землі арабами, китайцями та європейцями. Так, ціна за гектар у нас в 3-4 нижча, ніж в Європі, однак рівень захисту бізнесу знаходиться на рівні африканських країн. Ніхто не гарантує французу, китайцю чи арабу, що його врожай, земля та майно не будуть відібрані агрорейдерами, які заполонили всю країну і грабують аграріїв, як малих, так і великих.
Насправді, іноземного інвестора ще треба добре переконати в тому, щоб інвестувати в український агробізнес, адже зараз рівень недовіри до інвестицій у світовий АПК доволі високий.
Протягом останніх 10-15 років інвестори втратили десятки мільярдів доларів через завищені очікування від світового агробізнесу. Нині лише 0,5% світових інвестицій припадає на АПК. Україна входить у зону ризикованого землеробства, із ризикованим не лише кліматом, але й ставленням до приватної власності. Тому вкладати кошти в український АПК зможе лише дуже відчайдушний інвестор – і масової скупки земельних ресурсів України не буде в жодному випадку.
Вагання та сподівання
Тим не менш, фронда агробаронів щодо мораторію вже має свої результати. І є ризик, що реформа застопориться за допомогою різноманітних перехідних періодів та обмежень.
Профільний комітет вже ухвалив законопроект про обіг сільгоспземель, згідно з яким, іноземці отримають право купляти землю в Україні лише з 2024 року. А поправки до Земельного кодексу, які Міністерство економічного розвитку видає за «земельну реформу», відкрито лобіюють інтереси великих агрогосподарств, наділивши правом купити землю лише тих, хто займався сільським господарством протягом 5-10 років. В такому разі «досвідчені господарники» зможуть купити аж до 20 тисяч гектарів, тоді як новачки залишаться ні з чим.
Загалом, парламент до кінця року планує розглянути 10 законопроектів щодо ринку землі. Все ж, навіть у такому половинчастому варіанті, земельна реформа поволі просувається, і є всі шанси, що вже з наступного року вона запрацює.
Поволі змінюється і свідомість громадян. Нині прибічники збереження мораторію все одно в більшості – 52% (згідно з даними останнього соцопитування). Однак рік тому таких було аж понад 70%. Крім того, організатори соцопитувань чомусь забувають робити подібний моніторинг серед власників паїв. Як показують дані, серед пайщиків переважна більшість – за скасування мораторію, тобто, за своє право продати свою власність, якщо на це буде потреба.
Сергій Чигир